"Те що відчуваєш ти відчуваю і я"

Креон та Аквіло стояли непорушно, їхні тіні довгими смугами лягали на підлогу кімнати Кая. Обидва уважно чекали відповіді від Піто, але той мовчав, ще дужче втулившись у стінку, ніби намагався розчинитись у камені. Його постать тремтіла, а очі, сповнені невимовного знання, гарячково блукали кімнатою.
— Відчепіться від нього, він наляканий, — різко кинув Кай, стаючи між ними та демоном.
Креон повільно перевів погляд на свого напарника:
— Аквіле, скажи, чому Кай правий?
— Я відчуваю, — коротко відповів той.
— Відчувати заборонено, — відчеканив Креон, нахмурившись.
— Я не про емоції. Подивись на нього, — Аквіло вказав на Піто. — Весь стулився та боїться не те що рухатися, а навіть боїться здатності сказати хоч слово.
Піто нарешті підвів голову. Його голос був ледь чутним пошепки:
— Я не можу казати те, що може змінити час.
— Тобто? — Кай напружився.
— Я... Усе знаю, і чим усе закінчиться, проте якщо скажу усе, то більшість л... — Піто запнувся, хотів явно сказати щось інше, але швидко виправився: — більшість ерлійців не будуть щасливими, якщо все піде не так. Я хочу залишитися з Каєм, будь ласка.
Аквіло ледь помітно кивнув:
— Я ніби не проти.
— Ти збожеволів! — вибухнув Креон. — Це рішення мають приймати усі, навіть вигнанці в лісі «пустощів». Чи можна от так лишити небезпечного демона в Ерлії?
— Якби був таким, то його сили та одного бажання вистачило б, щоб спалити нас прямо тут пустощо-вогнищем, — спокійно зауважив Аквіло.
Піто раптом подався вперед, його голос забринів від розпачу:
— Ми не такі, це не ми! Може нас і багато і ми з пітьми, кров яких створена з вогню, проте ми не вбиваємо чужі народи.
— А скільки вас? — запитав Кай, дивлячись у дивні очі істоти.
— Один та багато водночас.
Креон зітхнув, приймаючи неминуче:
— Скажімо Сноу і будемо думати.
— Я хочу бути з Каєм, — знову повторив Піто, як мантру.
— Надіємось, будеш, — відповів Аквіло.
— Отакої, чутки швидко дійшли до мене, — почувся владний голос від дверей.
Піто миттєво почав плакати та трястись від страху. Було очевидно: він чомусь смертельно боявся вожака Сноу. Урмас увійшов до кімнати, його присутність заповнила весь простір.
— Не потрібно емоцій, я вислухаю кожного з вас, ваші версії. Але Кай, ти мусиш сказати правду: хто зробив обряд? Тільки я, Айс та Крига можуть зробити магічний ритуал, ти це розумієш? На це потрібно щонайменше 20 років, щоб вивчити магію Ерлії.
— Чорт, — процідив Кай крізь зуби.
— Пройдімо до площі, — розпорядився Урмас. — І я так здогадався, це був Андрі?
— Я не стукач.
— Тільки він здатен на це, знаючи його волю до цікавості. Я обіцяю, що не вбиватиму демона, якщо він не почне першим, я обіцяю.
— Дивіться, якщо ви нашкодите саме цьому Піто, я вас зненавиджу, — очі Кая палали рішучістю. — Мені до чорта все одно, чи вб'єте ви мене, чи згорю я від великого спектра емоцій від пустощо-вогнища, робіть що хочете.
— Кай! Не розмовляй так з вожаком, — вигукнув Креон.
— Все добре, — зупинив його Урмас. — Йому вже 15, в цьому віці проявляється характер та своя думка, я її поважаю.
На площі вожаки йшли попереду, прямуючи до серця Ерлії — головної площі, до синього полум'я, де вже зібралися сотні мешканців. Піто, не відпускаючи краю одягу Кая, дріботів поруч. Коли вони вийшли на світло, натовп охнув. Люди стояли в німому заціпенінні, шоковані виглядом демона поруч із молодим ерлійцем.
Кай відшукав очима Андрі. Їхні погляди зустрілися. "Я і слова не сказав", — подумки промовив Кай. Вираз обличчя Андрі миттєво змінився з напруженого на спокійний.
Піто стискався під сотнями ворожих поглядів. Він відчував таку сильну провину, ніби був злодієм усіх століть, що вкрав спокій цієї землі. Кай же, навпаки, йшов впевнено, ведучи демона прямо до священного синього полум’я. Урмас Сноу підняв руку, закликаючи до тиші, і почав розповідати історію Кая. Він відкрито заявив про свої підозри щодо Андрі: про заборонений ритуал, про вирваного язика та появу демона пітьми.
Андрі не витримав і вискочив наперед:
— Він спокійний! Він слухняний! — почав він виправдовувати Піто.
— Він не такий, як ви думаєте! — перебивав його Кай.
Хлопці почали кричати одночасно, намагаючись захистити істоту, та перебиваючи одне одного, доки Аквіло не гримнув:
— Досить!
Урмас продовжив, дивлячись на народ:
— Що робити з оцим демоном?
Більшість ерлійців одразу вигукнули слова протесту та гніву. Тоді Кай вийшов на середину кола:
— Я помру, якщо ви вб'єте його!
Раптом один з ерлійців, не витримавши напруги, вибіг із натовпу. У його руках блиснув меч, викований із криги та льоду. Одним швидким рухом він ударив Піто. Демон упав, хапаючись за голову, але в ту ж саму мить Кай скрикнув від нестерпного болю і впав на коліна.
— Кай! — Креон кинувся до хлопця.
— Як боляче... — прохрипів той, стискаючи скроні.
— Що за фігня? — Андрі ошелешено переводив погляд з одного на іншого. — Як ваші відчуття взагалі пов'язані? Оцей вдарив його, а в тебе одразу голова боліти почала... Все вірно?
— Так і є, — видихнув Кай, підводячи очі на Піто. — Він мені подобається... ніби він той, кого я давно шукав, він мій друг, мені все одно демон він чи людина!
Креон дуже-дуже нахмурився. Його обличчя стало кам'яним від напруги.
— Що таке? — прошепотів Аквіло.
— Подумав одну дурницю, але це неможливо.
Урмас Сноу виступив вперед, його голос лунав над площею:
— Значить так, моє рішення таке — демона Піто лишаємо. Ми змушені, бо... як ви бачите, їх відчуття пов'язані. Ми це обов'язково вияснимо, в чому ж причина. Зберігайте спокій. А ти, Андрі, тебе буде покарано. Ти ризикував не тільки життям Кая, але й нашими, коли вивів Піто з нього. Ти розумієш, що це могло знищити Ерлію?
— Та до біса! — вигукнув Андрі, ігноруючи варту. — Я ітак збираюсь звідси та з цього дурдому! Ви мені надоїли усі! Ви не кажете, де моя мама, як я можу взагалі вам довіряти?!
Вартові вже хотіли взяти його під варту, але в цей момент повітря затремтіло. Посеред площі з'явилася жіноча постать. Вона виглядала майже нормальною: розкішне чорне волосся, холодні сині очі та ідеально біла, фарфорова шкіра. Вся площа завмерла.
— Це ти... — голос Урмаса здригнувся. — Ти... та клята жінка, яка хотіла стати ерлійкою. Це через тебе країна була у пустощо-вогнищі...
— Я лише заберу своє, так, Дерек? — вона холодно поглянула на Андрі, а потім знову на натовп.
 — Я не Дерек, дурепа!
— Звісно-звісно, кумедний такий, я дала вам підказку, як позбутися від демонів, які в вас сидять. Це ваше прокляття.
Піто стояв як вкопаний — чи то від жаху, чи то від відчуття неминучої загибелі. Жінка раптово дістала величезний серп, довжиною у два метри, і замахнулася ним на демона.
— Я сама його знищу!
— НІ!!!! — закричав Кай. У цьому крику було все: жах, відчай та пекучий біль. Він кинувся вперед, не тямлячи себе. Всі були шоковані — навіть сам Кай не знав, що здатен на такі емоції.
Але сталося дещо неймовірне. Серп пройшов крізь його тіло пітьми та вогню, але Піто не помер. Він не зник, не розчинився в диму. Він просто стояв, дихаючи, і дивився на свої руки, вже не ті що раніше...
— Я що... — розгублено мовив Піто.
— Це неможливо, — прошепотів Аквіло.
Креон довго мовчав, дивлячись на хлопчика-демона, який тепер здавався іншим.
— Я щось відчував, але не думав, що ота частинка може...
— Поясни! — вимагав Кай.
— Я більше не демон? — Піто підняв очі на Кая, в них блищали сльози. — Я можу тепер бути з тобою? Як твій друг?
Особа з серпом миттєво зникла, розчинившись у холодному повітрі Ерлії, а разом із нею зникли й відповіді.
Креон нарешті зітхнув:
— Так, ти можеш бути з Каєм. Тепер точно.
Піто почав ридати, обнімаючи Кая так сильно, ніби боявся, що той знову стане частиною порожнечі. Кай взяв його під лікоть і суворо подивився на Креона.
— Мені все ясно, але чекаю тебе вдома, Креоне. Чекаю відповіді все одно.
Поки Кай вів Піто додому, Андрі стояв осторонь, стискаючи кулаки. Його погляд був спрямований у бік лісу «пустощів». Він уже планував свою втечу — адже цими днями його день народження, і він не збирався святкувати його в цій в'язниці.