"Брат"

Минув лише один день з того моменту, як сніг біля Лісу "Пустощів" заплямувала багряна кров Кая. Ритуал був завершений, таємниця замкнена за дверима покинутого замку, а Юкіо все ще не з’являвся, ніби сама згадка про Андрі та Кая тепер викликала в нього страх.
Хлопці вірили, що їхня витівка залишиться таємницею. Вони поселили Піто в одному з чотирьох замків «4 тиші холоду», і це місце виявилося порталом у світ, про який вони не мали жодного уявлення. Внутрішній дизайн замків кардинально відрізнявся від ерлійського. Замість гострого льоду та прозорих крижаних стін тут було дерево, камінь і м’яка тканина.
Але найбільше вражали картини. Андрі та Кай, які все життя бачили лише білий сніг та крижані скелі, завмирали перед полотнами, де було зображене синє море — це вони ще могли осягнути. Проте пейзажі з густою, яскраво-зеленою травою, якої вони ніколи не торкалися, та живими птахами з барвистим пір’ям здавалися їм галюцинацією. Вони дивилися на намальованих істот з крилами, що ширяли в чистому блакитному небі, і відчували дивну тугу за світом, який в Ерлії вважався міфом або неможливим дивом.

Пісня в порожнечі

Кімната Кая в Ерлії була втіленням стриманості: снігові стіни, мінімалізм, ідеальна чистота, яка робила приміщення схожим на холодний склеп, де ніхто насправді не живе. Кай сидів на краю свого ліжка, опустивши голову на руки. Він думав. Багато думав про ритуал, про те, що ніхто не знає, що вони витягували демона з нього, що тепер Піто живе в одному із замків.
Раптом він почув її. Пісня. Вона була неймовірно мелодійною, тихою і теплою. Жіночий голос співав щось невідомою мовою, і від цього тепла Каю ставало моторошно. Йому ставало лячно. Ніхто не попереджав, що після обряду в голові оселиться чужий голос. Можливо, це чув тільки він? Ця мелодія, така невластива холодному світу, не давала йому спокою.
— Та чорт з ним, — кинув Кай, намагаючись відігнати мару.
Він підвівся і попрямував до межі Лісу «Пустощів». Його дивувало, що за весь день нічого поганого не сталося. Ніхто не прийшов за ним, ніхто не висунув звинувачень. Здавалося, світ просто проігнорував той факт, що вони з Андрі порушили найдавніші заборони.
Коли він підійшов до замків «4 тиші холоду», в голові майнула думка: а що, якщо він уже втік? Його ж демон, його прокляття і його єдиний ключ до правди. Але зайшовши всередину, Кай завмер.
Піто був там. Тіньовий демон напівлежав на м’якому дивані — речі, якої не існувало у звичайній Ерлії, де все було з льоду. У лапах він тримав книгу, написану не ерлійською мовою. Весь цей інтер’єр навколо — прості меблі, теплі кольори — здавався Каю дивним, майже чужим, але водночас дивно правильним.
Кай набрав повітря в легені та промовив одне єдине слово мовою демонів. Воно прозвучало настільки моторошно, наче тертя каменя об залізо, що Кай одразу захотів, щоб це слово покинуло його вуста якнайшвидше.
— Привіт, — нарешті зміг вимовити хлопець.
— Привіт, — відповів Піто, відкладаючи книгу.
— Ідемо зі мною.
— А я буду в безпеці? — в очах демона блиснув сумнів.
— Хто ти? — запитав Кай, дивлячись на вогняні жили під темною шкірою істоти.
— Демон Піто.
— Маю на увазі твою природу.
Піто замовк. Він підвів очі до стелі, ніби й сам шукав там відповіді, які давно загубив.
— Демон полум'яної пітьми, — нарешті вимовив він.
— Ти лихий?
Демон знову задумався, схиливши голову набік.
— І так, і ні.
— Як це розуміти? Скажи нормально, — нахмурився Кай.
— Якщо в нас є своя воля — то ні. Ми всього лише хочемо жити.
— А якщо немає волі?
Піто помітно засумував, його плечі опустилися.
— Наша королева лиха.
— Хто вона?
— Не можу сказати, тому я й сказав шукати в крижаній бібліотеці.
Кай підійшов ближче та обережно взяв демона під лікоть. Це було дивно — торкатися істоти, яка мала б викликати лише жах.
— Мене тягне до тебе, ніби ти… мій друг.
— Дякую, — тихо відповів Піто.
  
Несподівана зустріч

Вони пройшли через таємне крижане підземелля, що пролягало під самою водою, де крізь товщу прозорої криги було видно застиглу глибину, і врешті опинилися в кімнаті Кая. Вони говорили години три, якщо не більше. Але Піто, попри довіру, не міг розповісти всього.
Щось стримувало його — чи то страх перед королевою, чи то давня клятва, яка замикала йому вуста.
Кай вже вирішив для себе: він повернеться до бібліотеки. Вони з Андрі лише торкнулися верхівки айсберга. Проте їхній спокій обірвався раптово.
Двері кімнати розчахнулися. На порозі стояв Креон Крига. Його опікун, чоловік холодний і байдужий, який ніколи не цікавився вихованням хлопця після загибелі його батьків давним-давно.
Креон завмер. Його обличчя перетворилося на маску лютого шоку. Перед ним, у самому серці ерлійського дому, стояв демон Піто. Піто злякався не менше — він миттєво спробував сховатися за Каєм. Це виглядало майже абсурдно: хлопець зростом 180 см намагався затулити собою масивну постать демона, що сягала 2,5 метра.
— Що це таке?! — прогримів Креон, і повітря в кімнаті почало вкриватися інеєм від його гніву. — Кай! Демона не можна тримати ніде, окрім шкатулки! Хто взагалі зробив ритуал? Над тобою?!
— Неважливо, — огризнувся Кай, виходячи вперед.
— Ти не розумієш, що коїш! Вони небезпечні! Це монстри, чиє місце в кайданах! Хто цей безумець, що випустив його? Він не мав права!
— Піто не небезпечний! — кричав у відповідь Кай. — Він нічого нікому не зробив! Він тихий і слухняний, він розумніший за багатьох із нас!
Креон не збирався слухати. Він зробив крок уперед, простягаючи руку, щоб схопити демона. Але в цей момент у двері зайшов Аквіло Айс. Його голос розрізав напружену тишу:
— Ей, Крига. Хлопець правий. Лиши їх.
Кай застиг, не вірячи своїм вухам. Аквіло, один із вожаків, захищав їх?
— Хтось краде вогонь демонів Піто! — випалив Кай, поки була можливість. — Ми не знаємо хто і навіщо!
Аквіло примружився, його погляд став гострим, як лезо.
— Справді? — тихо перепитав він.
Креон опустив руку, його гнів змінився на розгубленість.
— Не може бути... Що це означає?
Обидва вожаки одночасно повернулися до Піто. Демон, відчуваючи на собі цей важкий тягар очікування, лише сильніше притиснувся до холодної стіни кімнати, шукаючи в ній захисту.