"Мені тут не місце"

Ерлія була витвором мистецтва, що дрейфувала у порожнечі між золотими хмарами та бездонною пітьмою Всесвіту. Тут не було сонця — лише мерехтливе сяйво далеких зірок, що відбивалося від діамантового снігу. Вічна зима обіймала кожен дім, кожну вежу, виточену з прозорого льоду. Повітря було настільки чистим і холодним, що звичайне людське дихання перетворилося б на крижані голки, але для ерлійців температура -250 була солодким спокоєм. Їхня кров клану Айс, Криги та Сноу що пульсувала при стабільних -50, була ідеальною частиною цього величного спокою.
Але сьогодні спокій Андрі був розбитий на друзки.
У центрі площі, оточеної безмовними постатями у білих шатах, на крижаному вівтарі лежав його найкращий друг Юкіо Сноу. Сьогодні йому виповнилося п'ятнадцять. Навколо панувала логіка й порядок — риси, що були священними для кланів Сноу Айс та Криги. Саме зараз відбувався ритуал в день народження ерлійця, це була традиція та певний ритуал який мали пройти усі.
— Час очищення, — пролунав у головах присутніх безпристрасний голос Урмаса Сноу, вожака Ерлії. Його білосніжне волосся зливалося з горизонтом.
Кат у важких рукавицях нахилився над Юкіо. Андрі затамував подих. Він бачив, як пальці встромилися в рот друга. Почувся вологий хрускіт, від якого здригнулися б навіть зорі. Кат різко смикнув руку назад.
З горла Юкіо, разом із язиком, вирвався Він.
Це було чудовисько заввишки два з половиною метри, виткане з чорної пітьми та лютої заграви вогню. Демон був прикріплений до самого кореня язика, ніби паразит, що живився його плоттю п'ятнадцять років. Істота забилася в конвульсіях, розбризкуючи густу, гарячу кров на незайманий сніг. Демон кричав — звук був таким пронизливим, що здавалося, небо над Ерлією ось-ось трісне. Його вигнуті роги палали тьмяним світлом, а очі випромінювали ненависть до всього холодного.
Ерлійці діяли швидко. Вони кинули язик разом із демоном, що звивався, у важку металеву шкатулку, оздоблену рунами пригнічення. Кришка захлопнулася, обриваючи крик. Двоє вартових підняли вантаж і мовчки попрямували в бік хмар. Куди вони несли ці "нечистоти", знали лише вожак Сноу, та близькі йому по статусу. Звісно це була державна таємниця за сімома замками.
Юкіо обм'як. Тепер він був "чистим". Тепер він був як усі — безмовним телепатом, позбавленим демонічного голосу.
— Ви... ви просто ненормальні! — тишу розірвав живий, хрипкий голос Андрі.
Він вискочив наперед, його коротке руде волосся здавалося яскравою кривавою плямою на фоні білосніжних Сноу та брюнетів клану Криги. Його темперамент вибивався серед всіх поглядів — холодних, порожніх — всі клани звернулися на нього.
— Це ідіотизм! Це не має сенсу! — кричав Андрі, і його слова лунали від крижаних стін замку. 
— Подивіться на нього! Ви просто покалічили мого друга!
Андрі встромив свій лютий погляд в Урмаса Сноу. Вожак дивився на хлопця з висоти свого досвіду, немов на несправний механізм. Саме цей чоловік колись врятував їхній світ від "вогняної особи", яка ледь не спопелила Ерлію своєю чужорідною природою, можливо вона була людиною? Інакше не пояснити ненависть Сноу до людського роду, подумав Андрі. Для Урмаса вогонь був синонімом смерті.
— Досить, Андрі, — телепатично відповів Урмас, і його голос у голові хлопця був важким, як льодовик.
— Емоції — це слабкість людей. Ти — ерлієць. Твій гнів — це ознака того, що твій демон стає сильнішим.
— Мені набридло! — Андрі зробив крок до вожака, ігноруючи холод клану Айс.
— Я вже не дитина, мені скоро п'ятнадцять! Досить мені брехати! Де моя мати? Якщо вона померла — скажіть! Якщо покинула — я її знайду!
Обличчя Урмаса залишилося нерухомим, але в його очах промайнула тінь роздратування.
— Ерлійцям заборонено покидати наш світ, — пролунав голос вожака.
— Світ людей — це хаос, війна і вбивча спека. Кожен промінь їхнього сонця — це отрута для твого тіла. Твоє місце тут, Андрі. Ми — твоя сім'я. А те, де твоя мати... це питання, яке більше не повинно тебе хвилювати.
Андрі відчув, як у грудях щось боляче стиснулося. Нечуйність цих істот, які називали себе його народом, була страшнішою за будь-якого демона. Він хотів вдарити Урмаса, хотів викричати весь свій біль, але відчув різкий укол у шию. Світ почав хитатися. Золоті хмари Ерлії попливли перед очима, перетворюючись на біле марево. Остання думка, яка промайнула в його голові, перш ніж він заснув, була не про холод і не про закон. Вона була про вогонь. "Якщо люди жорстокі... то хто тоді ви?"