Дракон семи стіхій і небезпечні випробування

Перед ними височів величезний кам'яний вхід,вкритий стародавніми рунами. У самому центрі дверей світився кристал, але щойно вони зробили крок уперед, руни спалахнули яскравим світлом.

Глибокий голос пролунав просто з-під землі:

— Увійти можуть лише ті, хто довіряє одне одному.

Еліна й Кай мовчки переглянулися.

— І що тепер? — тихо запитала Еліна.

Кай обережно підійшов до кам'яних дверей і провів рукою по стародавніх рунах.

— Схоже, двері не відкриються, доки ми не доведемо, що можемо діяти разом.

— Я не довіряю тобі.

— Я теж тобі не довіряю, — спокійно відповів Кай. — Але зараз у нас немає вибору.

Еліна важко зітхнула.

— І що ти пропонуєш?

Кай мовчки простягнув їй руку.

— Хоча б спробуй.

Еліна кілька секунд дивилася на його долоню. Усередині все протестувало, але вона розуміла: іншого шляху немає.

Нарешті вона несміливо простягнула свою руку.

Щойно їхні долоні торкнулися одна одної, руни на дверях засвітилися яскравим золотавим світлом. Кам'яні ворота почали повільно відчинятися, а з глибини печери повіяв холодний вітер.

— Схоже... це тільки початок, — тихо промовив Кай.

Еліна мовчки кивнула.

Разом вони зробили крок у темряву, навіть не здогадуючись, які випробування чекали на них попереду.

Щойно вони переступили поріг печери, кам'яні ворота за їхніми спинами з гуркотом зачинилися.

— Здається... дороги назад уже немає, — тихо промовила Еліна.

Кай озирнувся й торкнувся холодного каменю.

— Відчинити їх ми вже не зможемо. Нам доведеться пройти випробування до кінця.

Попереду коридор освітлювали блакитні кристали, що росли просто зі стін. Їхнє світло було слабким, але його вистачало, щоб розгледіти стародавні символи, вирізьблені на камені.

— Подивися... — Еліна провела рукою по одному зі знаків. — Цим рунам, мабуть, сотні років.

Раптом підлога здригнулася.

З глибини печери долинув низький, протяжний гуркіт.

Кай миттєво став перед Еліною, інстинктивно закриваючи її собою.

— Щось наближається...

Із темряви повільно спалахнули дві яскраво-золоті очі.

Еліна мимоволі зробила крок назад, а на її долонях спалахнуло полум'я.

Кай підняв руку, вкриваючи її тонким шаром льоду.

— Не поспішай нападати, — тихо сказав він. — Спочатку подивімося, хто це.

Із темряви повільно вийшла велична істота. Її срібляста луска мерехтіла у світлі кристалів, а великі крила були складені за спиною.

Дракон.

Він уважно дивився на Еліну й Кая, але не збирався нападати.

— Невже... справжній дракон? — прошепотіла Еліна.

Дракон зробив ще один крок уперед і повільно схилив голову.

У печері пролунав глибокий голос, від якого затремтіли стіни:

— Лише ті, хто здатен подолати власну гордість і навчитися довіряти одне одному, можуть пройти далі.

Еліна й Кай мовчки переглянулися.

Схоже, найважче випробування чекало на них не попереду... а всередині них самих.

Дракон ще кілька секунд мовчки дивився на них, а потім повільно розправив могутні крила.

— Не бійтеся, — пролунав його глибокий голос. — Я не ваш ворог.

Еліна здивовано переглянулася з Каєм.

— Тоді навіщо ти нас зупинив? — запитала вона.

— Бо сила без довіри приречена на поразку, — відповів дракон. — Багато століть я охороняю Печеру Стихій. Безліч магів приходили сюди заради могутності, але майже всі зазнали невдачі через власну гординю.

Дракон повільно опустив голову.

— Ви вже зробили перший крок. Під час битви з големом ви врятували одне одного, хоча ще вчора були ворогами.

Кай замислився.

— То це теж було частиною випробування?

— Саме так, — відповів дракон. — Але справжнє випробування лише починається.

Раптом підлога печери засвітилася, а перед ними виникли троє кам'яних дверей.

Над першими спалахнув символ Вогню.

Над другими — символ Льоду.

Над третіми — символ, якого вони ніколи раніше не бачили: дракон, що поєднував усі сім стихій.

— Обирайте мудро, — промовив дракон. — Від цього вибору залежить не лише ваша доля... а й майбутнє всього світу.

Еліна уважно подивилася на три двері.

— Двері Вогню... Це ж мій шлях.

Кай похитав головою.

— А ці — Льоду. Мій.

Дракон мовчав, ніби чекав саме таких слів.

— Якщо кожен піде своєю дорогою, ви програєте, — нарешті сказав він.

Еліна здивовано подивилася на нього.

— Але чому?

Дракон повільно підняв голову.

— Бо це випробування не окремих стихій. Це випробування єдності.

Його золоті очі зупинилися на третіх дверях.

Над ними сяяв символ дракона, крила якого були створені з полум'я, льоду, блискавки, води, землі, вітру та світла.

— Лише ті, хто наважиться піти невідомим шляхом, зможуть знайти істину.

У печері запанувала тиша.

Еліна зробила крок до дверей Вогню.

Кай — до дверей Льоду.

Вони одночасно зупинилися.

Потім повільно повернулися одне до одного.

Не промовивши жодного слова, вони разом підійшли до третіх дверей.

Щойно їхні руки одночасно торкнулися холодного каменю, символ дракона спалахнув сліпучим золотим світлом.

Печера здригнулася.

Зі стелі посипався дрібний пил, а золоте світло, що огортало символ дракона, ставало дедалі яскравішим.

Повільно, з глухим гуркотом, кам'яні двері почали відчинятися.

За ними відкрилася величезна зала. Посеред неї височів кришталевий п'єдестал, над яким у повітрі ширяв невеликий дракон. Його тіло було сплетене з усіх семи стихій: полум'я переходило в лід, лід — у воду, вода — у блискавку, а крила сяяли, немов зоряне небо.

Еліна затамувала подих.

— Невже це...

— Дух Першого Дракона, — закінчив за неї Кай.

У ту ж мить дракон розплющив очі.