— 11.

Івена піднялася на вершину перевалу Білого Подиху, її кроки були рішучими, мов удари барабанів у похідній пісні. Завірюха, яка вирувала довкола, здавалось, навмисно намагалася зупинити її, але вона не зважала. Кожен її подих кипів гарячим паром, а від кожного руху виривалися іскри полум’я, яке танцювало навколо неї, немов живе.

Вона зупинилася на широкому засніженому пагорбі, обводячи поглядом сірий горизонт, де бурхали вихори снігу. Її очі, які тепер відбивали помаранчеві відтінки її магії, палали яскравіше, ніж будь-яка зірка.

— Покажіться! — її голос здався громом, що розривав тишу перевалу. — Виходьте, покидьки! — лайнулася леді Енвуд.

Вона різко змахнула рукою, і полум’я вирвалося з її долоні, створюючи вогняний бар’єр довкола неї. Сніг під ногами миттєво розтанув, утворюючи пару, яка піднялася в повітря, мов привид.

З-за снігових заметів почулися низькі гарчання та виття. Ликамис. Вони виповзали з темряви, їхні крижані очі блищали холодом, а гострі, як леза, кігті дзвеніли, коли вони торкалися каменю під лапами.

— І ще, — мовила Івена, роздратовано. — Виповзайте всі! — істот й справді виповзло чимало. — Чудово. Зараз вас позбудуся одним махом!

Івена повільно підняла руку, закриваючи очі, ніби занурюючись у себе. Її подих став рівним, а всередині розливалася пекуча енергія. Вогонь у її серці почав відгукуватися, піднімаючись до кінчиків пальців. Її губи ворухнулися, і вона промовила заклинання, голосом, сповненим рішучості:

— Uguns lok!* — Давайте, підходьте ближче, — прошепотіла вона, цілком упевнена у своїй перемозі.

Її слова розлетілися у холодному повітрі, ніби іскри. Раптом у її долонях почало формуватися щось нове. Спочатку виникли ледь помітні лінії, які світилися жовтогарячим світлом. Вони стрімко набували чітких обрисів, і перед Івеною з’явився лук із чистого полум’я. Його тятива мерехтіла, немов жива, натягуючись і знову повертаючись у вихідне положення.

Івена широко розплющила очі, її обличчя залило світло лука. Вона міцно стиснула руків’я, відчуваючи, як тепло розтікається її тілом, зосереджуючись у центрі долонь.

— Uguns bulta!* — вигукнула вона, натягуючи тятиву.

На ній почала формуватися стріла, спочатку крихітна і слабка, але за кілька миттєвостей вона виросла, перетворившись на довгий спис, палаючий, мов світанкове сонце. Коли стріла остаточно сформувалася, полум’я навколо неї закрутилося вихором, утворюючи непохитний потік енергії.

Перший Ликамис кинувся вперед, несучи за собою вихор снігу.

Відчуваючи напругу, Івена вдихнула глибоко, ніби збираючись із силами, а потім різко відпустила тятиву. Інші Ликамис не відступили, нападаючи одночасно з різних боків. Полум’яна стріла зі свистом зірвалася з лука, спрямовуючись у бік найближчого Ликамиса. Але, досягнувши середини своєї траєкторії, вона вибухнула світлом, розділившись на кілька менших стріл.

Ці стріли летіли з надлюдською швидкістю, кожна з яких націлилася прямо на голови потвор. Перший Ликамис, що стояв попереду, навіть не встиг ухилитися — стріла пронизала його лобову частину, викликаючи спалах і знищуючи його в одну мить, перетворюючи на горстку золи.

Решта істот намагалися розбігтися, але інші стріли не дали їм шансів. Кожен вогняний заряд вразив свою ціль, і всього за кілька секунд поле бою спустошилося, заповнившись лише попелом і димом.

Івена опустила лук, тримаючи його ще кілька митей у руках, перш ніж він розчинився, немов був лише продовженням її магії. Вона дивилася на поле перед собою, повністю очищене від ворогів.

— Це було лише розминкою, — холодно промовила вона, готуючись до нової загрози.

Істоти знову з'явилися, й відразу кинулися на неї. Івена рухалася, немов у танці, її стріли били одна за одною, розсипаючи сніг і кригу навколо. Бар’єр з полум’я Аспіда захищав її, відштовхуючи тих, хто наважився підійти надто близько.

Зрештою, поле бою огорнула тиша, перервана лише потріскуванням полум’я. Жодної істоти не залишилося.

— Виходь! — викрикнула вона, звертаючись до невидимого ворога. — Я знаю, що ти тут!

Сніг перед нею вибухнув, і з нього з’явилася постать у масці, оповита крижаним сяйвом. Чаклун. Його плащ розвивався від вітру, а в руках він тримав посох, що блищав крижаними шипами.

— Ти знищила мої творіння, — мовив він, його голос бринів холодом і гнівом. — Тобі це так просто не минеться.

— Я й не розраховувала, — відповіла Івена, підіймаючи лук і націлюючи стрілу прямо в нього. — Ти заплатиш за Рована.

Чаклун змахнув посохом, і з його кінця вирвалася крижана хвиля, спрямована прямо в неї. Івена миттєво відреагувала, її бар’єр посилився, полум’я обгорнуло хвилю, перетворюючи лід на пару.

— Давай, спробуй ще раз! — вигукнула вона, готуючись до напруженого двобою.

Чаклун не відповів, але його очі за маскою спалахнули холодним вогнем. Він опустив посох до землі, і сніг під його ногами почав тріскатися, розповзаючись крижаними візерунками. Водночас перед ним виникли гострі, схожі на списи, крижані уламки, які одним різким рухом посоха полетіли в Івену.

— Ignis murus, erige!* — крикнула вона, і перед нею виникла палаюча стіна.