— 8.

Блідий і знесилений Рован, який тримався за плече, з якого вже почала проступати чорна павутина отрути, уперто продовжував рухатися вперед. Його обличчя було напружене, губи злегка стиснуті, а очі блищали холодною рішучістю.

Івена йшла поруч, напружено стискаючи руки, які тремтіли від ледь стримуваних емоцій. Енвуд не дозволяв собі допомагати, чи то через чоловіче "его", чи то через капітанське "его". І ці обидва "его" не приймало допомоги від дружини, яка перестала намагатися стати буквальною опорою для нього. Рован на відріз відмовився опиратися на дружину.

Її темне волосся, скуйовджене вітром, обрамлювало обличчя, яке було блідим не менше за нього. Сніг, що кружляв навколо них, здавався більш нестерпним через внутрішнє напруження між ними.

— Тобі потрібно терміново в шпиталь! Королівський шпиталь! — наполягала вона, її голос був тривожним і категоричним. Вона різко зупинилася, змусивши його теж зупинитися.

Рован відкинув її слова одним коротким поглядом і, здавалося, тільки ще більше зміцнив свою впертість.

— Я нікуди не піду, — відповів він так спокійно, ніби її слова не мали жодного значення.

Його голос був глибоким, рівним, в ньому відчувалася незламна впертість, яка завжди водночас дратувала й зачаровувала Івену. Вона схрестила руки на грудях, її пальці міцно впивалися в рукава плаща, стримуючи обурення.

— У мої плани не входило ставати вдовою, — сказала вона, цього разу цілком серйозно. Вона зробила крок до нього, дивлячись прямо в очі. — Ми гадали, що це справа чаклуна, але помилилися. І ось до чого це привело. Ти поранений, і отрута розповсюджується по твоєму тілу!

— Заспокойся, — сказав Рован, його голос знову був настільки спокійним, що це викликало в Івені лютування.

На його губах з'явилася тінь усмішки, яка могла б бути втішною за інших обставин, але зараз тільки підливала масла у вогонь її занепокоєння. Він сперся на свій клинок, ніби випробовуючи власні сили, але його пальці тремтіли, а бліда шкіра на руках майже зливалася зі снігом навколо.

— Твій вогонь діяв на тих істот, — сказав він після паузи, його голос був як і раніше рівним, але в очах горів вогонь рішучості. — Спробуймо вилікувати того пораненого, використовуючи твої здібності. Та діяти ти будеш згідно з моїми вказівками.

— Можливо, для початку я спробую вилікувати тебе? — Івена підняла одну брову, дивлячись на нього, ніби викликала його на суперечку.

— Діяти ти будеш згідно з моїми вказівками! — Повторився він із тим самим спокоєм, який межував із впертістю.

Вона закотила очі, схопивши поділ плаща, щоб приховати тремтіння в пальцях, і зітхнула.

— Інколи ти до оніміння нестерпний! — її голос лунав гостріше, ніж вона планувала, але, бачачи його похитування, вона все ж стрималася від подальших звинувачень.

Рован усміхнувся куточком губ, що тільки ще більше роздратувало її. Але вона знала, що сперечатися марно. Вона сплела пальці в щільний замок, щоб заспокоїти себе, і зробила крок уперед, готуючи всередині себе вогонь для майбутньої спроби.

***

Івена і Рован стояли біля ліжка хворого у тісній кімнаті оселі голови селища. Повітря було важке від запаху трав’яних настоїв та поту. На ліжку лежав чоловік із блідою, вкрита синюшними плямами шкірою, його подих був неглибокий і хрипкий, а руки ледь помітно тремтіли. У кутку кімнати, склавши руки на грудях, нервово переминався з ноги на ногу Салас.

— Я його вилікую! — цього разу впевнено заявила Івена, кидаючи короткий погляд на Рована, який, попри явну слабкість від свого поранення, стояв, спираючись на меч, і мовчки спостерігав за її діями. Її голос прозвучав рішуче, майже виклично.

Салас заворушився, явно не довіряючи магії, але не наважувався сперечатися. Його брови зійшлися в сувору лінію, а очі з острахом стежили за кожним рухом жінки.

Івена підняла руки, і вони почали випромінювати знайоме блакитно-зеленкувате світіння її магії. Проте через кілька секунд світло почало змінюватися, поступово перетворюючись на яскраво-оранжеве. Полум’я, що запалало на її долонях, виглядало небезпечно і водночас дивовижно.

— Ви що, спалити його збираєтеся? — занепокоєно скреготнув зубами Салас, хапаючись руками за голову. Його голос був напруженим, і він зробив крок назад, ніби боявся, що вогонь перекинеться на нього.

— Спокійно, магія не заподіє шкоди, — відрізала Івена, навіть не дивлячись у його бік. Її зосереджений погляд був прикутий до хворого.

Рован тихо озвався, ледь стримуючи усмішку:

— Залиште її, Саласе. Якщо вона каже, що впорається, краще не заважайте.

Івена злегка стиснула губи, але вдячно кинула короткий погляд на Рована, перш ніж знову зосередитися. Її руки повільно опустилися до грудної клітки хворого, саме туди, де мало б знаходитися серце. Як тільки її пальці торкнулися тканини, магія почала наповнювати тіло пораненого.

Світло від полум’я освітило кімнату, змусивши тіні на стінах танцювати, наче вони теж були частиною заклинання. Димка, яка спочатку тонкою паволокою охопила її руки, почала швидко розростатися, покриваючи все тіло чоловіка.

Салас нервово переступив з ноги на ногу: