— 7.

Івена та Рован рухалися через засніжений перевал Білий Подих, де навіть звичайний подих обертався клубком пари в морозному повітрі. Гострий вітер хльостав обличчя, а сніг, здавалося, намагався заповзти під кожен складок одягу. Івена, закутана в темний плащ, ступала впевнено, не зважаючи на суворість природи. Рован ішов поруч, час від часу кидаючи вогняні кулі, щоб прочистити дорогу. Цього разу вони вирушили без коней.

— Знаєш стільки часу минуло від того моменту, я весь час гадав, чи не повернеться душа Аспіда до твого тіла...

— Він відійшов. І я більше не його в'язниця.

Івена знала, чому Рован не підіймав тему про артефакт "полум'я дракона", пропри те, що йому точно було чим поцікавитися. Старший лейтенант Лойд Норкман. Вся справа була в ньому, чи точніше, в тому, що було між Івеною, Лойдом та Рованом. Попри тісну чоловічу дружбу, яка зрештою привела до того, що вони віддалилися одне від одного. Артефакт, який злощасне дістався Івені, був там самим нагадуванням тих часів, власне як і древня сила від істоти, яка дісталась Івені.

— Артефакт раніше вбивав своїх власників, — почав він, кидаючи короткий погляд на її зап'ястя. Івена лише злегка кивнула, не відводячи погляду від засніженого шляху. — Аспід. Його душа, чи що там залишилося від нього... Чому він обрав саме тебе? — запитав Рован із ноткою цікавості в голосі. — Адже звільнити його ніхто не міг... всі жадали отримати силу без ризику використання. Невже справді доброта і щирість зробили свою справу?

Івена зупинилася. Вона трохи нахилила голову, ніби вагаючись, чи ділитися тим, що відчувала тоді.

— Ти правильно примітив, ніхто звільнити не міг, всі жадали його сили, а не звільнення. В мене ж на меті не було активувати артефакт, ба більше, користуватися його силою. А ще Аспід говорив про зв'язок, що він мене відчув. А коли діло зайшло далі, я не могла залишити його там, — сказала вона нарешті. — Він був замкнений у тому браслеті століттями, без права навіть згаснути, забутий усіма. Точніше, його не забували, а постійно використовували. Коли він… говорив зі мною, я була налякана. І впевнена була, що помру. Його голос був тихим, але в ньому була сила, яку я відчула до самої глибини душі.

Рован слухав уважно, його цікавість на обличчі змінилась на серйозний вираз.

— Вперше, коли був вчинений напад, справа з Лі До Чаном, — тоді я також прощалася з життям. Аспід врятував. Чи думала, що я інша - ні, — продовжила вона, злегка стискаючи кулаки. — А потім я просто мусила виконати дану обіцянку, і знову таки я не розраховувала, що виживу в кінці. І, віддаючи мені свою силу, він просто більше не хотів не бути в клітці.

— Йому б варто було залишити інструкцію до своєї руйнівної сили, — уточнив Рован, обводячи поглядом перевал, наче намагаючись уявити ту подію.

— Так, — сказала Івена і зітхнула. — Гадки не мала, що з цією силою прийде така відповідальність. І не сказати, що це подарунок. Тішить, що коли я навчуся цим керувати, я зможу, — вона поплескала себе по животі рукою, — передати ці вміння.

Рован всміхнувся, потираючи підборіддя, але не встиг відповісти, бо їх обірвало щось інше.

— Тут щось змінилося, — сказала Івена, зупиняючись. Її очі зосередилися на одному з засніжених схилів перевалу. — Відчуваєш?

Рован нахмурився, оглядаючи місцевість. Здавалося, що сам перевал "дихав" по-новому — вітер ніс не тільки холод, а і якусь важкість, тривожну енергію.

— Ніби щось стежить за нами, — пробурмотів він, поклавши руку на руків'я меча. — Це місце не змінилося, але відчуття… не те.

Івена підняла руку, і її пальцях спалахнуло ледь помітні вогники. Вона повільно провела рукою по повітрю, неначе намагаючись прочитати невидиму магію, що насичувала це місце.

— Щось пробудилося, — сказала вона. — І воно не раде нас бачити.

Раптом сніг почав злітати в повітря, і завірюха знову взяла їх у полон. Рован встиг лише крикнути:

— Тримайся поруч, бо це точно не просто вітер! нІкуди не відходь від мене! — скомандував він.

Полум'я в лічені секунди з'явилося в руках Рована, який став в бойову стійку, кидаючи в різні сторони пильним поглядом. Раптом у повітрі пролунав дивний звук - скрегіт, схожий на скрегіт людських зубів, тільки в рази голосніше. Із заметілі виринули дві тіньові фігури. Створіння, що нагадували хижих звірів із віддаленими рисами людей. Їхні спини вкривали хутро разом із загостреними крижаними випуклостями, нагадуючи обтесані бурульки. М'язисті кінцівки завершувалися довгими кігтями, що світилися зеленуватим отруйним сяйвом. Облич у звичному розумінні в істот не було - лише гладенькі, обліплені білою кригою голови, де серед густого туману зрідка проблискували сині лихі вогники — ніби очі. Їхні рухи були нечутними, завірюха здавалася їхнім союзником, а от магічна енергія їх буквально огортала, мов щит.

Істоти не чекали, одразу ж кинулися на них.

— Відступай! — крикнув Рован, вихоплюючи свій короткий меч й одночасно випускаючи кілька сфер вогню, коли одна з істот миттєво кинулася на нього.

Лезо клинка Акінак могло проводити магію, і навіть це не допомогло. Енвуд заблокував атаку істоти, проте відчув, як лезо сковує мороз.

Івена відчула, як у грудях запульсувало полум’я. Вона відкинула руку вперед, і з її пальців те, що було маленькими вогниками перетворилося у вогняний спалах, осяваючи білосніжний хаос. Полум’я торкнулося однієї з істот, змушуючи її задкувати, але друга з неймовірною швидкістю обійшла Івену збоку.

— Їхні кігті отруйні! Не дай їм торкнутися! — нагадав Рован.

Енвуд, відступивши, різким ударом відкинув істоту, але лезо почало тріщати від льоду, яким воно його скувало. Івена тим часом знову викликала полум’я, і на цей раз вогонь розширився, утворюючи навколо неї палаюче коло, яке змусило Ликамиса припинити атаку, не наближаючись до неї. Рован кинув замерзлий клинок, чаклуючи вогнем, та його атаки Ликамис так легко блокували, ніби його вогонь був для них не менше - запаленого сірника.

— Ми не переможемо їх силою, — сказала Івена, дивлячись на Рована, коли той наблизився до неї.

— Як і моїм вогнем, — зауважив Рован. Клинок теж виявився неефективним проти них. Але твій вогонь...

Івена стрімко підняла спочатку руки вгору, а потім склала їх на плечах навхрест, після чого різко їх розправив промовляючи заклинання:

— Igneus turbo! — з її кінцівок виривалися хвилі полум’я які стикалися одна з одною утворюючи вогняний вихор змушуючи Ликамис відступи на достатню відстань.

— Вони справді бояться твого вогню.

— І це мій звичайний, — напружено вимовила Івена. — Я не застосовувала полум'я Аспіда.

Щойно Ликамис відступили під тиском вогняного вихору, їхні силуети розтанули в заметілі. Рован і Івена стояли на місці, обмінюючись напруженими поглядами, ледве тримаючись на ногах після бою. Проте їхній перепочинок тривав недовго.

— Вони не втекли, — тихо сказав Рован, стискаючи новий кинджал, який дістав зі схованки під плащем. — Це лише початок.

Лезо його кинджала вже було покрите полум'ям. Раптом завірюха стала густішою, майже непроглядною. Серед крижаного вихору почали виринати нові фігури. З хаосу з'явилося не двоє, а вже четверо Ликамис. Їхні майже гладенькі, вкриті крижаною бронею тіла випромінювали ще більше гніву. Вони виглядали більшими, сильнішими, а їхні отруйні кігті світилися яскравіше, ніби поглинаючи силу самого морозу.

— Їх стає більше! — вигукнула Івена, обернувшись до Рована.

— І вони не в настрої, — відповів він, оглядаючи ворогів. — Нам потрібно знайти спосіб вибратися звідси. Ми мало знаємо, щоб дати відсіч.

Один із Ликамис стрибнув уперед із нечуваною швидкістю, націлившись на Рована. Він ледь ухилився, проте істота зачепила його плащ своїми кігтями. Лезо Рована блискавично злетіло в атаку, проте, як і раніше, удари здавалися марними. Ні лезо, ні вогонь Енвуда не могло пробити їхню броню.

— Вони підживлюються від холоду! — крикнув Рован, ухиляючись від ще одного удару. — Твій вогонь — єдина річ, яка їм загрожує!

— Мій звичайний вогонь не стримає їх надовго, — відповіла Івена, знову створюючи вогняне коло. — Якщо я використаю полум’я Аспіда…

— Ні! — вперто гримнув Рован. — Ти не знаєш, чи зможеш його контролювати.

— У нас немає вибору! — наполягала Івена, блокуючи кігті Ликамис своїм кулями з вогню. — Інакше ми просто станемо їхньою здобиччю.

— Я не ризикуватиму твоїм життям! Крапка!

— Та хай воно все котиться в царство Аїдонея! — люто крикнула Івена.

В ній боролося одночасно - страх та рішучість. Вона склала руки на грудях, а потім різко розвела їх убік, намагаючись викликати істинне полум’я, заплющуючи очі буквально на мит. Коли вона їх відкрила, вони засвітилися золотаво-червоним сяйвом, а навколо її тіла спалахнули язики полум’я, що виривалися, наче живі створіння.

— Іві, ні! — викрикнув Рован кидаючись в бік дружини.

Вона не встигла відреагувати, як Рован буквально зніс її своїм тілом, затуляючи від атаки Ликамис. Її чоловік покотився ледь не клубком, а за ним червоні краплі, які забарвили білий сніг.

— Ще трохи! — сердито прогарчав Рован, притискаючи руку до рани на плечі, яку він отримав, — і він би тебе зачепив! Не заплющуй очей!

Полум’я яке випустила Івена остаточно розгорнулося, вирвавшись уперед величезною хвилею. Ударна хвиля знищила перших двох Ликамис, перетворивши їхні крижані тіла на пару. Решта істот, побачивши, що їхня сила не витримує цієї магії, відступили, зникаючи в сніговій хуртовині так само несподівано, як і з’явилися.

— Рові! — закричала Івена, важко дихаючи.

Її руки ще тремтіли від виснаження, а серце шалено калатало від усвідомлення того, що її коханий отримав поранення.

Примітки:

Igneus turbo — вогняний вихор.

Аїдоней — бог підземного світу, володар царства тіней померлих.