— 6.

Теплі обійми затихли, коли Рован ніжно торкнувся губами плеча Івени, на мить затримуючи подих, ніби хотів зупинити час. Її шкіра була теплою і м'якою, пахла легкими нотками лаванди, що залишилися після вечірньої ванни.

— Кохаю тебе, — прошепотів він, і його голос здався їй таким близьким, наче це була ще одна обіцянка.

— А я на пів монети більше, — відповіла вона, злегка посміхаючись, перш ніж відступити, щоб зібрати волосся.

— Бо я дозволяю тобі це, — легкий сміх заповнив кімнату.

Справа була не в тому, хто настільки більше любить, а саме в цих словах, які нагадували їм обом з чого все в них починалося.

Їхній час затишку перервала м’яка, але чітка пульсація артефакту на столі. Сяйво пробивалося крізь тканину, в яку він був загорнутий, і притягувало погляди, ніби загадка, яку неможливо було оминути.

— Бастіалом не змусили довго чекати, — сказала Івена, заколюючи передні пасма тонкою срібною шпилькою. Її рухи були чіткими, але здавалося, що думки десь далеко, у наступних кроках їхньої місії. — І що там?

Вона нахилилася над столом, карі очі уважно спостерігали за чоловіком, який розгорнув лист і швидко пробіг його поглядом. Вираз його обличчя поступово змінювався з нейтрального на задумливий.

— Ну-у? — не витримала вона, нетерпляче простягнувши руку до його плеча.

Рован опустив лист, зітхнув і потер пальцями перенісся.

— Як і очікувалося, істот з такими відбитками не ідентифікували, — почав він повільно, — але й не виключили можливості, що в їхній базі ще не було таких істот.

Івена різко випрямилася, схрестивши руки на грудях.

— Маячня! — вигукнула вона, роздратовано ступивши кілька кроків уздовж кімнати. — Святий Купідоне, в їхній базі практично вже є всі істоти, що ходять цією землею!

Рован дивився на неї з тією стриманою усмішкою, яку вона водночас обожнювала і ненавиділа.

— Вчора я був певен, що вся ця вистава — справа рук людини, — продовжив він, спираючись на стіл. Його пальці легко торкнулися поверхні артефакту, і світіння стало м’якшим. — Але тепер…

— Тепер ти вагаєшся, — перебила його Івена, повертаючись і схиляючись над столом поруч із ним.

— Тепер я переконаний, що варто бути обережнішим. Якщо це дійсно істоти з-за меж нашого розуміння, ми маємо справу з силою, яку ще не знаємо.

Артефакт знову пульсував, а світло від нього, здавалось, загусло, створюючи тіні на їхніх обличчях. Івена торкнулася його руки, її погляд був сповнений упевненості.

— Ми розберемося з цим, Роване. Як завжди. Але я хочу знати: чому стільки сумнівів? Я здається тебе ще таким не бачила.

Рован поглянув на неї, і в його очах промайнуло щось невловиме - суміш страху та відповідальності.

Колись він зарікався, що ніколи не звяже себе шлюбом, сім'єю, ось саме через ці відчуття. Заборон на стосунки чи шлюби серед військових не було, та все ж, всі розуміли, чому "це" було не бажаним.

— Бо напевне я бачив достатньо разів, коли ти кидалась стрімголов, ризикуючи собою і не думаючи про наслідки. І це мене бентежить більше, ніж ці істоти.

Івена лише ледь посміхнулася, зітхнула й поклала руку на його плече.

— З таким настроєм, коханий, доведеться ще багато разів доводити тобі, що ми впораємось разом. Чи ти забув, якою силою я володі.... — Івена різко змовкла, ніби суть власних слів до неї щойно дійшла.

— Прошу, не роби цього. Зазвичай твій задумливий вираз обличчя обіцяє тільки нові проблеми, — сказав Рован, зітхнувши, спостерігаючи, як Івена ходить туди-сюди по кімнаті, закусивши губу.

— Я тут подумала... — почала вона, зупинившись і обернувшись до нього.

— Ну я ж тебе просив, — майже благально простягнув Рован, схопивши себе за перенісся, наче сподіваючись стримати навалу ідей своєї дружини.

— Істинне полум’я Аспіда, — заявила вона, її очі блищали від запалу.

Рован напружився, його погляд похмуро впав на Івену.

— Ні.

— Що значить твоє "ні"? — вона нахмурилася, крокуючи ближче. — Ти навіть не дослухав мене!

— Бо я вже знаю, до чого ти ведеш, — суворо відказав він.

— А що, якщо ця сила здатна розтопити заморожене серце? — її голос був сповнений рішучості, а руки мимоволі торкнулися його плечей.

Рован відвернувся, підходячи до столу й нервово провівши рукою по його гладкій поверхні.

— А що, якщо цією силою ти завдаси собі шкоди? — глухо вимовив він, дивлячись на сяючий артефакт. — Про це ти подумала?

— Я впораюсь, — м’яко, але впевнено відповіла Івена, йдучи за ним.

Рован повернувся до неї, його очі блищали сумішшю турботи й тривоги.

— Івено, істинне полум’я - це не проста магія, — заговорив він повільно. — Древня сила істоти, яка віками була запечатана в артефакту. Аспід поглинав магію й життєву енергію своїх носіїв. Його вогонь спалює все навколо, коли виходить з-під контролю. Ти не знаєш, чи можеш цією силою керувати повною мірою. І якщо ти ризикнеш, щоб врятувати одного чоловіка, ти можеш втратити більше, ніж плануєш.