Пролог

Пролог

— Вона обіцяна мені! — Грег різко ступив уперед, наче вдарив словом. — Мій королю, Ільва Сандстрем обіцяна мені. Через тиждень ми мали дати обітниці перед богами.

В кімнаті запанувала напружена тиша. Королева Емма тихо зітхнула, погляд її зупинився на Ільві.

Бальтазар підійшов до Грега й подивився на нього з тією твердістю, що не лишала місця сумнівам.

— Грег, ти — хоробрий юнак. Чесний, відданий, гідний... Але дитина, яку носить ця жінка, — моя кров. У її жилах тече спадок Вальдхеймів. Тому Ільва не може бути твоєю. Тобі доведеться відмовитись.

Очі Грега спалахнули. Він стискав щелепи так, що на скронях забились жили. Кулаки мимоволі стиснулись, але він не зрушив з місця.

— Ви просите забути про неї… мов про випадкову зустріч. Але вона — більше, ніж обітниця. Я кохаю її! — голос зірвався, і слова відлунали в тиші, мов грім.

Ільва опустила очі. Вона не хотіла ранити його, але тепер усе стало надто складним. Королева підійшла ближче й обережно поклала руку на плече хлопця.

— Кохання не завжди веде до того, чого ми прагнемо. Іноді воно — жертва, Грег. Та найвища, яку може принести серце.

Грег поглянув на Ільву, через плече короля. Її погляд був сумний, але рішучий. У ньому не було жалю — лише визнання істини, якої не уникнути.

— Скажи мені, — голос його затремтів. — Хоч крихту… Ти колись… кохала мене?

Ільва мовчала. Вона дивилася на нього довго, болісно. Потім повільно похитала головою.

— Я поважала тебе, Грег. І вдячна тобі за доброту. Але серце моє… вже давно належить іншому.

Грег зробив крок назад, ніби ці слова вдарили його сильніше за будь-який меч.

— Я відмовляюся… — нарешті промовив він, тихо, але чітко.

— Рагнар? — Бальтазар звернувся до нього, не відриваючи погляду від Грега.

Рагнар мовчки дивився на короля. Тон Бальтазара був спокійним, але наказовим, і не залишав місця для відмови.

— Я, як старший роду Сандстрем, даю згоду на перехід Ільви у рід Вальдхей.

На іншому кінці коридора з’явився старший Кнютлінг, він вирішив подивитися куди зник король.

— Лейф, підійди ближче.

Як тільки Кнютлінг наблизилися, Бальтазар задоволено мовив.

— Я, як старший роду Вальдхейм і опікун Грега Маєра, прошу твоєї згоди на шлюб між Грегом і Хіль з роду Кнютлінгів.

Грег стояв, ніби вражений громом. Його погляд був порожнім, а серце розривалося від несподіваності. Він не міг повірити в те, що відбувається. Як так?

«Але я не можу відмовити...» — усвідомлював він з болем, відчуваючи, як погляд Бальтазара проникає в його душу. Король не залишав йому вибору, і Грег це знав.

Старший Кнютлінг, схоже, все це сприймав з гіркотою. Він бачив з королем зараз краще не сперечатися.

— Я, як старший роду Кнютлінг, даю згоду на перехід Хіль у рід Маєр.