- 18 -

Закрита тераса на третьому поверсі палацу легіону Вогняного Аспіда з прозорим дахом та стінами, вкриті зеленню – було персональним сховищем Рована Енвуда. Ставши капітаном, Енвуд обнишпорив кожен закуток палацу, вивчаючи всі збудовані коридори, таємні проходи, підземелля. Тераса з якої вид відкривався на хвойний безкрайній ліс, він вирішив зробити своєю. Вклавши власні кошти, найнявши відомого проєктанта, який із задоволенням втілив фантазії капітана в реальність.

Попри те, що палац будувався його сім’єю за власний кошт, в проєкті не передбачалося подібних терас.

Товсте прозоре скло дозволяло милуватися краєвидами в будь-яку пору року як і небом. Найбільше Рован обожнював осінь. Хвойна зелень, яка ніколи не скидала своєї насиченої зелені, мряка, яка залишала каплі на склі та туман, який опускався надто низько, огортаючи стовбури дерев, де-не-де розкидані вітром жовте листя клена, яке обв’язко, прилипало до скла. Такі прості речі, які дозволяли капітану зняти маску, й просто побути звичайнісінькою людиною без обов’язків.

На терасі окрім краєвиду, була особлива атмосфера рослин, які повністю вкривали стіни. Емпіпремнумом та плющ, перепліталися, мов змії, а по низу розставлені велетенські горщики заміокулькаса закінчували живу картину.

Рован мав неабияку слабкість до рослин, яка зовсім не притаманна сильному чоловіку, за словами його матері. Саме тому, ця тераса була його сховищем, й куди він впускав виключно Лойдна Норкмана.

— Чому ми завжди їмо тут?

Лойд знав про те, що його другу подобаються рослини. Саме з тої причини, Норкман завжди обходить стороною всі магазинчики, тягнучи за собою Енвуда, щоб той навіть не споглядав на горщики.

— Мені тут подобається, — зізнався щиро він.

— Я це знаю, просто сьогодні така хмура погода, — Лойд підняв обличчя до стелі, дивлячись як каплі дощу розбиваються об прозору поверхню. — Хоча визнаю, це місце справді особливе. Але носитися з їжею сюди-туди, не надто зручно.

Відсунувши порожню тарілку, Лойд потягнувся до чашки з чаєм.

— Є свої переваги бути чаклуном вогню, — чашка в його руках почала нагріватися. — Чай ніколи в твоїх руках не буде холодним. Ти ж мене покликав не просто розділити трапезу?

— Ти надто добре мене знаєш.

— Інколи це дратує до кісток!

— Як мені виправити ситуацію з курсанткою Рейн?

— Так і знав, що розмова буде про неї, — Лойд скривився, відставляючи чашку з чаєм. — Рові, найкраще, що ти можеш зробити, це не втручатися.

— Але…

— Ти своїми діями лише зайвий раз підкреслиш те, що в ній зацікавлений. Не провокуй жіночу частину нашого легіону. Прошу, не клич біди!

— Лой, а що, якщо справді, мене зацікавила курсантка. Ніяких заборон на стосунки між солдатами немає. Чому це викликає таку хвилю негативу?

— Рові, це не допустимо, — коротко відповів Лойд, ніи його слова були надто очевидними для всіх, окрім самого капітана. — Ти можеш її стільки завгодно трахати, вивозячи за межі легіону, так щоб ніхто це не бачив й не чув. Але один твій необережний крок, і ти вскочиш в халепу! Ти сам добре знаєш, що половина жіночої частини нашого легіону вчинять справжнісінький бунт. Міжусобиці призведе до зниження ефективності солдатів. Ти зможеш втримати цей хаос?

— Я не торкався її! — Рован звівся з місця, глибоко дихаючи. — Я хотів, щоб вона мала такі ж шанси як решта курсантів. Не більше!

Норкман завжди був аж надто прямолінійним, і цю його рису, Рован інколи ненавидів до хрусту кісток. Лойд вмів натискати на ті місця, які болять найсильніше.

— Справді не торкався? — він відпив свій гарячий чай, який ледь не кипів в його чашці. — Справді «не більше»?

Рован розвернувся до нього, глибоко вдихаючи повітря через ніздрі. Старшйи лейтенант ліниво підпер долонею підборіддя, смакуючи чай, а разом з ним й реакцію капітана.

— Ні! — його губи стиснулися в одну лінію. Він взяв свою чашку з чаєм, й покрокував до вікна, зупинився за крок від нього. — Вона приваблива, але не настільки, щоб я її захотів.

— Ти зараз говориш правду, чи цими словами ти сам себе переконуєш?

— Правду.

Рован й сам не знав, говорив він правду, чи брехав.

— Рейн привертає увагу, так і манить погляд до себе! — Лойд знову цокнув язиком, повільно проводячи кінчиком по гладкій облямівці чашки. — Її нестерпно хочеться подражнити. Решта курсантів прийшли чітко з ціллю, вибороти собі місце на сонці, одягнути військову форму, й служити, служити, служити… але не Івена. Аристократка, яка ніколи не знала тяжкого життя звичних людей, й намагається просто втекти від нав’язаного батьком, шлюбу. Вона справді цікава, а те як ти на неї реагуєш, змушує мене ще більше нею цікавитися. Не як курсанткою, а як жінкою. Палкою жінкою з палким характером.

Рован ледь себе стримав, щоб не обернутися до друга обличчям. Слова Норкмана його зачіпали, але він знайшов в собі сили змовчати. Надто добре знав азарт Лойда.

— Ти капітан і тобі не можна з нею мати стосунків, але не мені, — він лукаво всміхнувся.

— Чому тобі можна, а мені, ні? — питання капітана прозвучало надто наївно.