- 17 -

Івена вийшла із Рубнового будинку через чорний хід, оглядаючись по сторонах, чи позбулася вона хвоста. Рутсун Лорн більше її не переслідував. Вдоволено посміхнувшись, вона випрямила плечі, весело собі бід ніс мугикаючи останню пісню, яка галасливо грала в закладі.

Так було майже завжди, Рейн вчиняла спроби непомітної втечі увечері в п’ятницю, вибираючись до Рубінового будинку. Азартні ігри, до яких вона мала слабкість, манили її. Й байдуже, що вона жодного разу так і не виграла. Кілька ставок – відразу підіймали їй настрій, а потім починалися пригоди. Рутсун, який займав посаду голови найманих охоронців, які відповідали за безпеку членів сімейства Рейн, намагався спіймати доньку-бунтівницю.

Втеча тривала не більше трьох-чотирьох годин, Лорн надто був спритним в пошуках та затримці Івени. Але не сьогодні.

— Я сьогодні нічого навіть не пограла, — Рейн доторкнулася до мішечка із золотими монетами, і різко зупинилася, відкривши рота. — Мене не спіймав батьків охоронець, я не програла жодної монети, мене навіть не обікрали… щось не так... — вона розгублено почала долонями перевіряти мішечок із золотом, свої дорогоцінні аксесуари. Все було на місці. — Мене що покинула моя вдача? — усвідомлення катастрофи настигло Івену надто різко.

Вона стояла посеред вулиці, мов приклеєна чобітьми до землі. Всіма фібрами вона відчувала дивне занепокоєння, але не розуміла через що.

Коли ж кристали, що освічували вулицю різко погасли, Івена зрозуміла, халепа її наздогнала.

Клацнувши кілька разів поспіль пальцями, в її руці загорілося невеличке полум’я. Рейн не змогла освітити всю вулицю, а чітко розгледіти дві чоловічі фігури, які перегороджували їй дорогу, вона змогла.

— І що така кралечка забула в такому місці? — голос незнайомця був їдким, не приємним.

Двоє чоловіків-напарників широко всміхнулися, демонструючи свої пожовклі зуби дівчині. Івена зрозуміла, її халепа виросла щойно до надто великих розмірів.

— Нічого не забувала я! — вона позадкувала, коли чоловіки почали крокувати до неї.

Зупинилася Івена, колі відчула спиною цегляну стіну.

— Паняночка просто заблукала, — буркнув другий чоловік, рукою потягнувшись до свого ременя. — Не гоже залишати паняночку одну, може щось жахливе статися. Мі-і-іс, ми потурбуємося… про вашу безпеку! — додав він, голосно регочучи.

— Я в змозі й сама за себе постояти! — Івена говорила впевнено, та все ж двоє чоловіків були надто кремезними. 

Їй закортіло, щоб зараз тут з'явився Лорн зі своїми охоронцями. 

Дивний страх промайнув у неї в очах, і незнайомці цим скористалися. Один із них різко схопив за руки Івену, не даючи змоги їй чаклувати, піднявши їх у неї над головою, а інший відразу ж прийнявся її лапати в самих непристойних місцях, голодно розриваючи на ній сукню. Полум’я в її руці зникло.

Івена пручалася, дриґалася, та все було даремно. Чоловіки були набагато сильнішими за неї, а її благання про допомогу тонули в музиці, яка доносилася з Рубінового будинку.

— Панове, я вам настійливо рекомендую, відпустити мою супутницю.

Незнайомець тримав в руці полум’я, іншою ж демонстративно розминав зап’ястя.

— Це що ще за герой знайшовся? — обурено відізвався чоловік, припинивши рвати сукню. — Зараз я тебе навчу, не втручатися в чужі справи!

Чоловік замахнувся на незнайомого рятівника, але він не встиг  завдавати удару. Удар в щелепу від таємничого рятівника йому поцілив раніше, відкинувши на кілька метрів. Чоловік втратив свідомість відразу. В цей час Івена скористалася здивуванням розбійника, висмикнувши одну руку, й випустивши прямо в його обличчя полум’я. Розбійник загарчав, закриваючи обличчя долонями. Наступний клубок вогню від рятівника відкинув й іншого чоловіка.

— Тікаймо!

Таємничий рятівник схопив Івену за руку, потягнувши її за собою, не чекаючи доки другий чоловік підійметься на ноги. Вони пробігли кілька кварталів, звертаючи в лабіринт вулиці, буквально на осліп. Розідрана сукня плуталася в її ногах, серце шалено калатало, а незнайомець міцно стискав її руку. Все сталося, мов в якійсь книзі, де принц обов’язково рятує свою обраницю.

 Зупинилися вони, коли забігли в глухий кут, а височезна стіна не піддавалася карабканню.

Івена поглянула на свою розірвану сукню, білизна на грудях лишалася цілою та неушкодженою, чого не можна було сказати про тканину плаття. Рейн перевела погляд на свого рятівника, обличчя якого було не видно, через тінь, що падала на його обличчя. Пшеничного кольору хвилясте волосся та вибриті дві смуги на скронях – все що розгледіла Івена в зовнішності свого рятівника.

— Ви мене врятували, чим я можу вам віддячити?

— Нахабно буде вас просити про один палкий поцілунок, коли ви майже напівроздягнуті?

Незнайомець всміхнувся, демонструючи свої не природні передні ікла.

— Один?

— Один і нічого більше. Запевняю вас!

 — Гаразд… від одного поцілунку нічого страшного не стане…

Адреналін Івени змішався з випитим раніше лікером.

— Закрийте очі, — попросила вона ввічливо. — Й порахуйте до десяти.