- 11 -

Маєток Рейн був не просто великим, він був велетенським. Триповерхова будова з темно-синього мармуру та рівним дахом, яскраво срібна черепиця, навіть в сутінках впадала в око. Поруч біля маєтку були добудовані три вежі, з чорного мармуру та з гострими дахами, черепиця яких також була чорна. Вежі були в добрих чотири або навіть п’ять поверхів, й використання таких споруд, Рован міг лише здогадуватися. Огорожа була також височезною, через яку з легкістю зовсім не перелізеш, навіть при великому бажанні.

Капітан з великим полегшенням видихнув, коли перед ним відкрилася залізна брама, на якій був зображений герб сім’ї Рейн. Щоб відкрити силою, таку браму, потрібно було також докласти чималих зусиль.

Увійшовши в двір, їй вже очікував Ландер Рейн. Радник імператора виявився маленьким чоловіком зростом не більше метр шістдесят п’ять. Короткі ноги, невеличкий округлий живіт та велика кругла голова з густою чорною хвилястою шевелюрою яка діставала йому пліч.

«Івена успадкувала від батька лише волосся, все решта від вродливої матері», —  подумалося Енвуду.

Радник не мав вродливої зовнішності: м’ясистий ніс картоплиною, маленькі, мов намистини очі, великий рот з пухкими губами та рідкими вусиками над верхньою губою. Окрім усмішки, радник більше не викликав жодних емоцій.

Комічності до зовнішності Ландера додавав його одяг – довгий жакет, який ледь не діставав його п’яток, сорочка з широкими рукавами та глибоким вирізом, яка демонструвала груднину в чорних волосках. Короткі штанці з сандалями та пасок, на якому кріпився невеличкий мішечок, незрозуміло з чим – монетами, чи іншими коштовностями. В крихітних руках, Ландер тримав кристал Азуриту, який інтенсивно світився блакитним сяйвом.

Рован вже знав, що батько активував артефакт, й насильно змушував доньку повернутися додому.

Енвуд ніколи особисто не зустрічався з радником імператора, тільки був добре ознайомлений із чутками, де говорилося про суворість Ландера. Чутки й зовнішність зовсім не компонувалися. В очах Енвуда, радник імператора нічого із себе не представляв.

На щастя капітана, йому не прийшлося ні вбивати, ні ламати головну браму помешкання, навіть не прийшлося брати участь в бійці з вартовими. Все пройшло на диво спокійно і майже без галасу. Сподіватися на мирну розмову, він не став.

— Як ти посмів! — тонкий голос Ландера зустрів Рована надто різко, від подиву чи дзвінкого голосу, він аж зробив крок назад.

— І вас вітаю, — капітан демонстративно вклонився. — Ви чекали на мене? Це так люб’язно з вашої сторони.

— Рутсун, як це розуміти? — він зміряв обуреним поглядом найманого охоронця, даючи зрозуміти, що того чекають непереливки.

Обличчя Ландера почервоніло від гніву, здавалося ще трішки й він почне тупцювати на місці своїми крихітними ніжками. Рован стримував себе, щоб гучно не зареготати від абсурдності й комічності.

— Пане, пані Івена добровільно не повернеться, — Рутсун Лорн продовжував стояти з опущеною головою. — Я помістив на її зап’ястя мітку, і це призвело…

Продовжити Рутсуну не дав Рован, який безцеремонно перебив його.

— Пане Рейн, я конфісковую ваш Азурит! — рівно він промовив, без зайвих слів.

Добрих десять метрів розділяло капітана та власника помешкання, за лічені хвилини, Рован без вагань, жбурнув своєю зброєю прямісінько в кристал. Короткий меч застряв в Азуриті, який наступної хвилини розкришився, падаючи на підлогу яскраво-синім прахом. В руці капітана лишився футляр, який він стискав настільки сильно, що його рука на кісточках побіліла.

— Що ти накоїв?! — розлючено закричав Ландер, дивлячись на власні руки та розтрощені крихти кристала. Меч з гуркотом приземлився на землю. — Капітане Енвуд, я цього так не залишу! — з його вух ледь не йшов гарячий пар. Ногами Рейн все ж тупцював, швидко дихаючи. — Ти увірвався в моє помешкання, знищив артефакт… Я… я… я… — йому бракувало слушних слів. — Знищу твою кар’єру! Ти в мене будеш мити підлогу в імператорській конюшні!

Ландер продовжував розлючено тупцювати ногами. Рован витримав кілька хвилин його істерики, після чого він намагався рівно заговорити:

— Я врятував життя вашій доньці! — рикнув вкінці Рован, не стримавшись, перебивши істерику радника імператора повністю.

— Ти про що? — Ландер швидко прийшов до тями, мов на нього хтось вилив відро кип’яченої води. Його обличчя набуло серйозності, — її життя в небезпеці? — вени на його скронях видулися.

— Було. Вона так не бажає повертатися додому, що ладна вмерти в пекельних муках.

— Цього не може бути! — заперечив радник, замазавши головою.

— Не вірите? Можете пройти зі мною й самі все побачите.

— Я лише трішки натиснув на неї, артефакт не мусив заподіяти їй шкоди, — радник перетворився на люблячого батька, який не міг усвідомити наслідків своїх дій. — Моя дівчинка… моя Іві…

— Пане Рейн, ваша дівчинка втекла з рідного теплого гніздечка, промінявши сукні на військову форму і все через те, що гіперопіка батька її надто стискає.

— Ні! — категорично запротестував Рейн. — Вона просто вирішила трішки розвіятися. Не більше. Вона раніше інколи навідувалася до Рубінового будинку, цього разу все так само. Їй потрібен час, щоб подумати. Не більше! — чоловік почав ходити туди-сюди, міряючи кроками два метри викладеної доріжки.