- 10 -

Пройшла година, Івена корчилася від болю й одночасно перебувала в марені. Двоє чоловіків турботливо прикладали їй холодний компрес, намагаючись остудити тіло, яке буквально горіло.

— Це все не допомагає! — скриплячи зубами, вимовив Рован. — Ніби склянку води вилити на сонце! Користі – нуль.

— Й не допоможе, — спокійно вимовив Лойд, ніби речі були  надто очевидними для нього й надто далекими для капітана.

— На який Аїденей ми тоді це все робимо? — капітан жбурнув мокру тканину складеного в кілька разів до миски з водою, яка з гуркотом перекинулася.

На кілька хвилин між двома чоловіками запала моторошна тиша, яку переривало уривчасте дихання Івени. Їй було боляче, вона горіла з середини, а перед очима вона бачила марення, зовсім не розуміючи, де реальність, а де закінчується межа галюцинацій.

— Роване, доки не буде знищено кристал Азуриту, яке є основним джерелом, їй буде боляче. Це не зупиниться, доки власник кристала цього не забажає. Івена опирається магії Азуриту, і це, — він вказав на каплі поту на її блідій шкірі, — має наслідки. Все що зараз з нею відбувається, дрібні квітки. Далі буде гірше. Великі шанси, що вона просто не переживе цієї ночі. Шок від больового синдрому не витримати навіть досвідченому воїну, не те щоб другорядній курсантці.

— Вона не другорядна!

— Та перестань, Рові, можливо й не зовсім другорядна, але в ній нічого немає видатного. Вона на рівні, а десь навіть відстає від решти, — він видихнув, поклавши чергову вологу тканину на її чоло. — Гаразд, забираю слова, можливості її не виняткові, але як людина, вона справді особлива.

Лойд поглянув на Рейн, згадуючи, як легко вона обійшлася синцем від його удару, а не переломом всіх ребер. Цілився він на грудну клітку, й майже завжди його супротивники не вставали після цього удару.

«Я точно цілився на грудну клітку. Промахнутися я не міг! Виходить ти навмисне підставилася, й направила мій удар на свій живіт… дуже цікаво! В тобі стільки таємниць… курсантка Рейн!»

Норкман й сам до кінця не розумів курсантку, яка відчайдушно опиралася сімейному артефакту. Не розумів, навіщо власній родині знадобилося вдаватися до давно забутого артефакту й силою повертати доньку додому. Не розумів, навіщо забезпеченій всім доньці – втікати з дому до легіону й надягати військову форму. Лойд не довіряв Івені, яка мала надто багато таємниць, секретів.

Новобранці які приходили до легіону Вогняного Аспіда завжди чітко знали чого хочуть. Їхній рівень відповідав вимогам, а три місяці були умовним випробувальним терміном. З Івеною Рейн було все інакше, й Лойд все ніяк не міг збагнути, чому капітан прийняв багату паняночку до легіону, буквально подарувавши їй шанс на вступ.

— Я все владнаю!

Рован різко звівся на ноги, випроставшись він взяв свою зброю, міцно стиснув руків’я.  Накинув на сорочку піджак, яка все ще лишалася вологою від курсантки, він попрямувавши на вихід.

— Куди ти йдеш? — роздратовано запитав Лойд.

— До помешкання Рейн.

— Ти при своєму розумі? — Лойд зірвався з місця, в лічені секунди він опинившись біля капітана.

— Цілком!

— Ти хочеш увірватися до помешкання Рейн? І що ти їм скажеш? Тільки божевільний це зробить.

— Тоді я стану цим божевільним.

— Роване, прошу отямся! Курсантка цього всього варта?! Конфлікту не уникнути. Це ж тягне на цілий політичний переворот!

— Вона курсантка легіону Вогняного Аспіда! — відчеканив він, стиснувши міцно щелепи.

— А ти капітан цього легіону! — нагадав йому старший лейтенант.

— Я не дозволю комусь помикати моїми солдатами!

— Ти мене не чуєш зовсім, — Норкман вдарив долонею себе по чолі, усвідомлюючи абсурдність ситуації, та наслідків, які будуть після ввічливого візиту капітана до помешкання одного із радників імператора.

— Залишайся з нею поруч. Будь ласка!

Енвуд прийняв рішення, а він ніколи не змінює прийняті власні рішення. Стиснувши міцніше акінакі, він готовий його був витягнути вдруге за цей день.

Залишившись з курсанткою на самоті, Норкман кілька разів глибоко вдихнув й видихнув. Він знав, наслідків не уникнути, після візиту капітана до особистого помешкання Рейн в пізній час.

Він сів на край ліжка, де лежала без свідомості Івена. На одному її зап’ясті пульсувала синя мітка «коми», на іншому ж виблискували бурштинові намистини.

— Івена Рейн, ти неймовірна курсантка! На моїй пам'яті ще не було такої, яка б заволоділа увагою Рована настільки, що він готовий так ризикувати. Моя увага тобі також гарантована, — він прийняв з її чола вологе пасмо, продовживши накладати компреси.

***

Не встиг Рован відійти від таверни, як зрозумів, що за ним спостерігають. Він з байдужим виглядом продовжив йти серед натовпу, який жваво рухався, мов мурашник. Вечір на ринковій площі був надто енергійним, хтось випльовував із рота вогонь, хтось демонстрував акробатику, а хтось настійливо пропонував купити квіти по дешевій ціні. Життя йшло тут зовсім інакше, аніж в столиці. Він пройшов ще кілька метрів, щоб впевнитись, що за ним слідкують.