- 9 -

Різкий, точний, болючий удар долонею поцілив Івені прямісінько в живіт. Вона навіть не стигла розгледіти нападника, і як все відбулося. Її політ зупинила цегляна стіна, яка огороджувала дворик. В роті з’явився металічний присмак крові, а спина болісно занила від подряпин.

— Лойд, що ти витворяєш?

Івена кілька разів кліпнула, щоб картинка довкола перестала двоїтися. Капітан гнівним поглядом свердлив старшого лейтенанта, який з’явився незрозуміло звідки. Ні капітан, ні курсантка, не розуміли, чому старший лейтенант вибрав такий спосіб збільшення між ними відстані.

— Роване, там, — Норман вказав вказівним пальцем на вихід із внутрішнього дворика, — купа озброєних охоронців. Не просто якісь найманці, а спеціально навчені! Як гадаєш, за ким вони прийшли?

«Я пропустила один його удар…» — Івена піднялась на ноги, й відразу спіймала погляд повний злості від старшого лейтенанта.

Удар Норкмана не був націлений на життєво важливі органи, але синці він все-таки залишив. Рейн не встигла щось промовити, як відчула холод від леза меча. Швидкість Норкмана вражала.

— Який Аїдоней тебе сюди приніс? — Рован струснув старшого лейтенанта за плеча, але той не ворухнувся, продовжуючи тримати лезо біля горла Рейн. — Це вже навіть не смішно!

— Рован, що у тебе з рукою?

Лойд з такою ж чарівною посмішкою та льодяним поглядом дивився на Івену. Чи було їй страшно – абсолютно ні. За все прожите життя до горла Івени Рейн стільки разів підносили гостре лезо, що це навіть стало звичним.

— Це було навчання! Лойд, опусти меч!

— Роване…

— Старший лейтенант Норкман, опустіть зброю і відійдіть від курсантки Рейн.

— Але…

— Я відав наказ.

Норкман неохоче та все ж опустив свій клинок, але не сховав до футляра.

— Курсантка Рейн, з вами все добре?

— Так.

Івена сплюнула багряну слину, зовсім не як леді.

— Лойд, поясниш свою поведінку?

— Вона навмисне сюди тебе заманила. Вона шпигун зі сімейства Рейн!

Слова старшого лейтенанта змусили очі Івени округлитися, дурнішої нісенітниці вона в житі не чула. Легіон Вогняного Аспіда – був її рятунком, вона не збиралася проникати до внутрішньої системи, щоб винести якісь секрети.

— Лойд, ти не правильно зрозумів курсантку Рейн, — спокійно він промовив, мов ситуація, яка склалася була чимось буденним. — Ті охоронці, що за огорожею чекають не на мене, а на неї, — він тицьнув пальцем в її сторону.

— Я отримав доповідь від наших вартових, що вас переслідували…

— Не мене. Її, — Рован знову повторив свій жест.

— Курсантка Рейн, прошу вибачення! Я все не так сприйняв!

Норкман буквально в лічені хвилини змінився в обличчі, від холодного погляду його очей й сліду не лишилося. Лойд ніби просто одну маску зняв, а іншу надягнув.

Старший лейтенант підійшов до курсантки, обтрушуючи її лікті від пилюки.

— Мені справді шкода, — додав він винуватим голосом.

— Лойд, тобто, ти сюди прибув з думкою, що мене, капітана легіону Вогняного Фенікса, може затягнути в пастку дівчисько? — Рован знову тицьнув рукою в сторону Івени. — Грм! А та жалюгідна купка охоронців зможе мене здолати?

— Там не купка, а добрих три десятки. Ви ж не забули про свою недієздатну праву руку? Рейн, що ти накоїла, що тебе переслідують?

— Вона горе-наречена-втікачка, — підсумував Рован, лівою рукою витягнув свій короткий меч із футляра. — Навіть із однією рукою, я сильніший на них всіх разом взятих!

— Я не «горе-наречена-втікачка»!

— Справжнісінька, — губ Рована перетворилися на зловісну лінію, яка не мала нічого спільного із посмішкою. — Лойд, за мною. А ти, — Енвуд не говорив формально, — залишися тут  очікуватимеш, доки ми не повернемося!

Івена не знала, говорив капітан навмисне без формальності чи ж просто забув.

***

Івена простояла рівно п’ять хвилин, очікуючи капітана та старшого лейтенанта. Обоє повернулися неймовірно щасливими, з широкими посмішками на обличчі й без жодного поранення, мов щойно упіймали велетенську рибину, а не брали участь в бійці.

 Все б було нічого, якби в цій пригоді не довелося розділяти кілька квадратних метрів на трьох.

Засиляючись до кімнати, де було одне ліжко на двох – на думку Рейн, було не розумним. Виявилося, засилятися в одну кімнату, де було одне ліжко на трьох – ця ідея дійсно була поганою. Ділити ліжко з двома привабливими чоловіками – геть не вписувалося в будь-яку еротичну фантазію Рейн. Але ж, її ніхто не запитував, безвихідна ситуація з ночівлею в цій частині столиці зближувала всіх як ніколи.

— Мій екіпаж розгромлено, — з дитячою образою, промовив Лойд. — Тобою, якщо бути точним.

— Я ненавмисне, — знизив Рован плечима, — так вийшло, що вогонь туди попав.

— Ага, мої крики звичайно пройшли мимо тебе.