- 8 -

Прокинувшись в холодному поту, Івена різко підвелася, оглядаючись навколо. Серце її гупотіло, мов барабан, а у вухах досі був чутний стогін зі сну. Рейн облизала пересохлі вуста, після чого почала поглядом шукати капітана Енвуда. Його на ліжку не було, власне як і його зброї.

— Це був лише сон… — хрипло вона задихала, згадуючи чіткі деталі сну, який було складно відрізнити від реальності. — Чому мені таке сниться взагалі?! — сердито, вона кілька разів вдарила по ковдрі. — стоп, а де цей пропащий чоловік, він що не ночував в номері?

Рейн підвелася з ліжка, й лише потім помітила крісло, в якому мирно сопів Енвуд, скрутившись в зовсім не зручній позі. Рован мав вигляд зовсім невинного чоловіка, нічого спільного із серйозним капітаном легіону Вогняного Аспіда. Серце знову зрадницьке загупотіло.

«Це все наслідки сну… точно! Справа вся в ін’єкції, лихоманка може спричинити галюцинації. Мій мозок просто взяв всі каверзні ситуації й перетворив це на…»

— Та котись воно все, до підземного царства Аїдонея!

Різкий, зовсім непередбачуваний удар по плечу, змусив Рован швидко прокинувся. Він зіскочив на ноги, ледь не втративши рівноваги, тіло його не слухалося. Кінцівки болісно поколювали, й затекли від однієї пози, в якій він проспав всю ніч.

— В чому справа?

Рован дивився на Івену, яка обурено стиснула нижню губу й насуплено на нього дивилася, мов він їй щось заподіяв.

— Ваше хропіння чутно на всю таверну!

— Я хроплю? — Рован вказав на себе вказівним пальцем, перетравлюючи почуту інформацію.

— Так! Ніби стадо справжніх буйволів, тут пройшло! А ще стогнете!

Рейн відвернулася від капітана, адже її обличчя розчервонілося. Вона говорила не правду, але самолюбство її потішилось, коли вона вдарила капітана. Івені навіть дихати якоюсь мірою стало ліпше, а можливо все було через зніяковілого Рована, який виглядав повністю спантеличеним.

— Я не знав, що уві сні можу стогнати. В мене все добре зі здоров’ям, напевне алкоголь спричинив хропіння. Вибачте курсантка Рейн.

Рован потер перенісся, приходячи повністю до тями й прокинувшись остаточно.

— Як поснідаємо, вирушимо на пошуки іншого нічлігу. З окремими кімнатами! — на останньому він наголосив.

— Та не потрібно! Ви стільки золотих монет віддали за це місце, — розвернувшись до капітана обличчям, вона протестуючи замахала руками й швидко заговорила: — Ви не повинні нічого змінювати заради мене.

— Не заради вас, — його слова остудили її. — Рейн, ви справді унікальні у всьому. Навіть ваша поза сну, яка змусила мене спати сьогодні в кріслі. Ще одної такої ночі я не витримаю. Це ж не польові умови, де не має вибору.

— Сьогодні все буде добре. Ви ж самі говорили – ліжко велике. Такого більше не повториться.

Рован поглянув на неї з підозрою, та все ж здався.

— Гаразд! Я іду перший до купальної. Після сніданку, якщо ти себе добре почуваєш, пройдемося по площі ринку. Тут багато чого продають корисного, таких речей не знайдеш в інших кутках всього королівства.

***

Ранок видався повністю незвичним для обох, плавно перетікаючи в обід. Все йшло не так, як треба.

Івена не звикла бути залежною від чоловіка. Незнайомого чоловіка, якого вона бачила в майбутньому своїм капітаном. Такі стосунки були не припустимі, але й відмовитись вона не мала сили. Рован демонстрував різні свої сторони – турботу, уважність, навіть галантну стійкість яка перемішувалася з контролем, хмурістю та силою. Рейн не могла зрозуміти, що було щирим, що було холодною маскою.

Синя мітка залишена на зап’ясті Рутсуном, взагалі не турбувала Івену, й та подумала, що все припинилося. Зациклюватись їй не було потреби на батькових охоронцях.

Енвуд моментами також почував себе некомфортно в присутності курсантки. Тому, хто звик завжди тримати все під контролем, тяжко змиритися, що він не може вплинути на дівчисько, яке з всіх сторін непередбачуване. Бути захисником, Ровану не складно, а от поєднати власне розслаблення з підлеглою й не втрачати холодної маски капітана – ще та задача.

— Як тут дивно, і зовсім тихо.

Оглядаючись по сторонах, Івена не могла зрозуміти, чому жвава площа ринку зовсім не була на себе схожа.

— Це все через те, що з одинадцятої до першої – тут перерва, — пояснив Рован. — Навіть туристи не вештаються.

— А ми тоді що тут робимо? — задала Івена саме очікуване питання.

— Точно не шукаємо пригод. Курсантка Рейн, — Рован швидко подолав між ними дистанцію, торкнувшись тильною стороною долоні до її лоба. — Чудово! Лихоманка відсутня. Ваше тіло добре справляється з ін’єкцією.

— Не робіть так! — Рейн відскочила від капітана, як від кип’яченої води.

 Вона потирала чоло, намагаючись зітерти дотик капітана.

— Я мав перевірити чи ви не маєте гарячки. Знаєте ліпший спосіб?

Івена знала, і від цієї ж думки густо почервоніла.

«Поцілунок в чоло!»

— Ви порушуєте мої особисті кордони! — тупнула сердито вона ногою, відстоюючи своє.