- 6 -

— Тримайся поруч, тут легко заблукати.

— Слухаюсь капітане, — пробурмотіла вона.

 Івена відчувала, як у неї буквально здерев'яніло обличчя. Виразно та чітко говорити в неї не було сил, й не лише через отриману ін'єкцію, а ще й дикий голод, що скручував її шлунок.

Рован пішов першим, Івена намагалася від нього не відставати. Й п’яти метрів вони не пройшли як Енвуд зупинився, від чого курсантка врізалася в його спинку й різко позадкувала, потираючи чоло. Все-таки спина була в Рована сильною та широкою, а на дотик схожа була на справжнісінький камінь.

— Вибачте!

— Курсантка Рейн, ви голодні?

Питання капітана Енвуда застали її зненацька.

— Що?

— Курсантка Рейн, ви за сьогоднішній день мені промовили щонайменше п’ять разів це ваше «що». Я вас питаю, ви голодна?

— Так, — неохоче, але щиро зізналася Івена, хоча  після пісні голодного кита, яка доносилась з її шлунку, яка говорила красномовніше аніж сама дівчина, вона збрехати точно не могла.

— Тоді міняємо плани. Спочатку їжа, потім пошуки нічлігу.

Рейн кивнула, перебуваючи в піднесеному настрої, фантазуючи про їжу. Йти далеко не прийшлося, Рован обрав перший заклад який йому утрапив в очі. Зайнявши столик біля вікна, який був розрахований на двох людей, вони хутко зробили замовлення очікуючи їжі.

— Ви п’єте ель? — здивовано запитала Івена, не розраховуючи, що капітан буде вживати алкоголь.

Капітанська зброя лежала на підвіконні, поруч, Рован накрив сімейний герб серветкою.

— Є якісь для цього протипоказання?

— Ну… ви ж капітан і все таке інше, — пробубоніла Рейн.

— Курсантка Рейн, я не на завданні, їзди на кареті також сьогодні не планується. Я можу дозволити собі трішки алкоголю. Чи мені варто отримати ваш дозвіл?

— Ні, що ви.

—  Рейн,  капітани можуть вживати алкоголь якщо не несуть військового завдання.

— Зрозуміло, — вона відвела погляд в сторону.

— А от тобі окрім соку нічого іншого не світить, — він поглянув на її руку.

— А я й нічого іншого й не вживаю!

— Ви зовсім не вживаєте алкоголю?

— Він мені не до вподоби. Гіркий, як полин, горло все пече на додачу потім ще й тіло не слухається. Ні-ні-ні!

— Ви просто не куштували смачного. Є різний алкоголь.

— Немає навіть бажання куштувати.

— Я вам дам спробувати вишневий лікер, коли закінчиться час дії  ін’єкції. Готовий з вами закластися, що скуштувавши його один раз ви не зможете собі відмовити в другому ковтку!

— На що закладемося? — надто різко запитала Івена, в очах якої вже горіло полум’я.

Азарт зіграв злий жарт з Івеною, а необережні слова Рована зробили своє діло.

— Навіть не знаю, на що б ви хотіли?

— Бажання.

— Ви серйозно? Якщо навмисне піддастеся й загадаєте по-типу – прийміть мене офіційно в легіон, це не спрацює, говорю відразу.

— Ні, я такого загадувати не буду. Тим паче спір мусить бути чесним!

— Чудово, — Рован протягнув долоню до Рейн і та її пожала в знак їхньої угоди.

Паночка подала хутко на стіл їжу капітану та курсантці. Аромат духмяної запеченої картоплі зі свинячим м’ясом на шпажці, з якого стикав сік відразу запаморочив всі думки Івени. Рейн обожнювала свинину, особливо в такому поєднані із гарніром картоплі та свіжим овочевим салатом. Їй хотілося накинутися на їжу, але вона була леді, а леді так не їдять.

Взявши столове наряддя, перед цим вологою серветкою з миски, вона обтерла руки, Івена почала обережно різати м'ясо на маленькі скибки, від’єднуючи його зі дерев’яної шпаки.

— Свинину ліпше відразу їсти на шпажці, так м'ясо не втрачатиме своєї соковитості, — порекомендував Рован, який вміло поєднував неймовірну граційність та поїдання м’яса. — Тут ніхто на тебе не дивиться, якщо ти хвилюєшся про етикет.

— Я не хвилююся, що на мене хтось дивиться, — збрехала Рейн, — я завжди так їм.

— Ну гаразд.

Соковитість м'ясо таки втратило, але це не завадило Івені насолодитися смачною їжею. Атмосфера закладу була не найкращою, й тут не було високопоставлених осіб, звичайний середньостатичний заклад де було купа відвідувачів, але страви в них були таки відмінними. Рейн не знала чи то від голоду. Чи дійсно так було. 

Все було гаразд, й Рейн забула про батькову охорону, яка могла її випадково, а може й не випадково знайти. Страхи накрили її з головою. Щойно Рован відійшов до вбиральні.

— Леді Рейн, — голос чоловіка Івена скрізь би впізнала. — Прошу, поверніться додому.

— Ні!

— Не змушуйте мене застосовувати силу.

— Рутсун Лорн, ти мене знаєш з дитинства. Таким мене не налякати. Я нікуди не піду й крапка!