- 5 -

Рейн не придала жодної видимої реакції на ідіотизмові погрози Маркса, які окрім нищівного погляду ніяк не підкріплювалися. Тихе підсміювання було не лише в неї, але саме вона була тою, хто це, спровокувала в решти. «Чергове позерство Маркса, на яке ми всі заслуговуємо!» – Рейн не побоялася висловити свою втішність від поразки колеги.

По обіддя, Івена й забула про свій вчинок на тренувальному полігоні, а от ситуацію зі старшим лейтенантом, який повністю витіснив думки про капітана, й змусив думати про нього, Рейн не могла викинути з голови.

—  Що ти ще накоїла?

Від питання Соло, Рейн підскочила на місці, ледь не звалившись і свого ліжка.

— Нічого я не коїла! Ситуація з капітаном, то випадковість, не більше!

— Ага, яка сталася, щонайменше – тричі, — підсумувала Вестра, й продовжила знову читання книги. — А! — різко вона видала після десятихвилинного мовчання, змусивши цього разу Івену таки впасти з ліжка.

— Святий Купідоне, Вестра, припини мене лякати!

— Ти ж не думаєш, що Маркс залишить тебе в спокої?

— Ой, та що він зможе мені зробити? Не поб’є ж він мене!

— Хто знає, — знизила песимістично плечима Соло, й знову продовжила читання книги.

— Піду прийму душ, доки нікого там немає і є гаряча вода… До речі, Вестра, а ти часом не знаєш, чому в легіоні, другому по силі у всьому королівстві Вогню, після десятої вимикають гарчу воду? В мене це не вкладається в голові.

Вестра відірвалася від читання, і цього разу, Івена чітко прочитала її невдоволений вираз обличчя. Від такої сусідки, Рейн хотіла піти як найдалі, і найближчу годину не повертатися до кімнати. Щоб звикнути до специфічного характеру Соло, Рейн було достатньо кілька днів, тісного їхнього спілкування. В сімейному помешканні Рейн, вся родина мала особливий характер, тож маневрувати з людьми й не зводити кожну розмову до дискусій та сварок Івена вміла, як ніхто.

— Чому не вкладається?! Це своєрідний спосіб привчити до дисципліни солдатів. А інколи, холодний душ – це навіть корисно, — Вестра тримала зоровий контакт з сусідкою, очікуючи наступного її питання.

— Це якась така нісенітниця! Ти читай-читай, я тобі більше не заважатиму, — швидко схопивши ключик від своєї шафи, Рейн пішла з кімнати перш ніж Соло їй щось промовила.

***

Дивний графік приймання душу, гарячої води, було ще і його розміщення. Окрім умовного розподілу шаф між чоловічою частиною й жіночою для передягання, гардеробна нічим не відрізнялася від решти. Знявши верхній одяг, й закутавшись в полотенце, Рейн покрокувала до кабінки. По дорозі їй трапилася Лаідда Гаран, яка щойно закінчила водні процедури.

— Там нікого немає, — попередила дівчина, яка була зовсім не схожа на дівчину. З-під полотенця її мускули та натреноване тіло виглядало повністю чоловічім, навіть груди, й ті, були занадто закачаними. —  Лаідда, — протягнула вона руку для знайомства. — Ми з тобою в одній групі.

— Івена, приємно.

Гаран достатньо стиснула руку Рейн, демонструючи їхню різницю у фізичній силі. Івена буквально витягнула руку, на якій залишилися сліди від пальців Лаідди.

— Що ти тут, така, забула?

— Не зрозуміла?

— Добре, — Лаідда закотила очі, шумно видихаючи повітря, — виражусь простіше, щоб твій мозок міг сприйняти інформацію. Що ти робиш в легіоні? Я за тобою кілька днів спостерігала, ти ні нащо не здатна, окрім пускання слонів на старших. — Гаран уважно дивилася на Івену, не соромлячись, детально її розглядаючи повністю. — Шкіра та кістки. Такі на полі бою мруть, як мухи.

— Лаідда, наша з тобою розмова й п’яти хвилин не триває, окрім  м’язів, ти нічого не продемонструвала. А, точно, коли станеш капітаном цього легіону, можливо я й поцікавлюсь твоєю думкую, але навряд чи, я до неї прислухаюсь…

Гаран скривила обличчя в невдоволеній гримасі, після чого голосно харкнула слиною на підлогу.

— Я. Тебе. Зітру. В порошок! — Лаідда різко схопила Івену за волосся.

— Спробуй!

До гардеробної увійшов старший лейтенант Норкман.

— Курсантки, що тут відбувається?

Лойд зацікавлено спостерігав за дівчатами.

— Лаідда перевіряла м’якість мого волосся й запитувала яким косметичним доглядом я користуюсь. Чи не так Лаіддо?

Гаран нічого не відповіла, лиш злостиво пхнула в плече Рейн, перед тим як відпустити її волосся.

— Вона ж не передяглася… — розгублено промовив Лойд, провівши поглядом курсантку, яка вилетіла з гардеробної. — У вас тут точно… — в цей момент, полотенце замотане на тілі, різко сповзло, демонструючи тіло Івени. — Я нічого не бачив! — Норкман швидко заплющив очі.

— Ха-а-алепа, — Івена навіть не знала, що зараз відчувала: сором, ніяковість, злість чи їй було на все байдуже.

— Ти закінчила? — запитав Лойд, продовжуючи стояти із заплющеними очима. — Курсантка Рейн, я справді нічого…

— Все нормально, — вона не була впевнена кому ці слова були адресовані все під контролем! Це випадковість. Життєва ситуація…