- 4 -

— Старший лейтенант прибув… — Лойд зніяковіло змовк.

Складність ситуації вимагала негайного рішення. Кілька секунд для Лойда, здавалися вічністю для Рована. Норкман різко  зачинив за собою двері, відвівши погляд в сторону. Бездоганне і завжди незворушний  вираз обличчя старшого лейтенанта, набув червоного відтінку. 

— Старший лейтенанте Норкман, — рівним тоном звернувся капітан, — я для вас маю завдання. Особливого характеру! — на останньому він наголосив. — Підійдіть до мене.

Лойд не дивився на капітана, на якому з одягу була сорочка, нижня білизна та взуття.

— Що?

— Норкман, підійдіть до мене!

— Капітане…

— Старший лейтенанте, в тебе проблеми з слухом?

— Аж ніяк ні, капітане!

Лойд зробив кілька невпевнених кроків. Він не розумів ситуації, яка не вкладалася в його рамки раціональності.

— Ближче!

Норкман зробив крок.

— Ще! — нетерпляче промовив Рован.

— Та-ак?

Старшого лейтенанта і капітана розділяло буквально п'ятнадцять сантиметрів. Норкман весь час не піднімав погляду, спрямувавши його виключно на стіни кабінету. Абсурдність ситуації долала всі поділки «нормальності» відносин солдата та його підопічного.

— Норкман, як вам мій парфум?

— Ви зараз серйозно? — очі Лойда буквально округлилися від подиву, а різка спрага зненацька тиснула на пересохлу гортань.

— Норкман, я стою перед вами в білизні, куди ще серйозніше?

— Гм… достатньо приємний?

— Це відповідь чи запитання? — Рован сердито хмикнув, склавши руки на поясі. — Негайно відправляйся до моєї кімнати, й принеси мені одяг зі шафи! Ключі візьмеш на вахті. 

***

— Пха-ха-ха! — пирхнув чаєм Лойд, почувши повноцінну історію всього дійства з капітаном та його парфумами, яка ледь не довело його до ручки. — Знудило?! — Норкман не міг стримати сміху, який заповнив весь кабінет Енвуда. — Як це сталося, чи ліпше запитати, що сталося з тою курсанткою?

Стосунки капітана та його правої руки не відрізнялись від тих, що мали решта капітанів та їх замісників в легіонах. Рован міг завжди покластися на Лойда, а їхня різниця у віці в кілька років їм грала на руку. Однакові захоплення, погляди на життя, принципи та відношення до військової служби. В легіоні їх навіть називали некровними братами, але як і всіх людей, непорозуміння можуть призвести до ніякових ситуацій.

— Мій парфум, — Рован стиснув прозору склянку з чаєм до збліднення шкіри на кісточках руки. — з ним все добре. З моїм смаком все добре! Це в неї підвищена чутливість нюх! В неї проблеми, розлад, не інакше! — Енвуд сердито стукнув по столі кулаком, стримуючи свій норов.

Ситуація з курсанткою заділа почуття капітана. З найпершої їхньої зустрічі дівчисько, яке він прийняв в легіон, по-доброті своїй душевній, змушувала його шкодувати. Старша за решту новобранців, надто гучна, проблемна, не мала визначних навичок, на додачу до всього, не вміла  вчасно стримувати язика за зубами язик, - таким не місце в легіоні Вогняного Аспіда. Івена Рейн – була провальним новобранцем, але через незрозумілі причини для Рована, він не збирався її проганяти.

— То що далі? — запитав Лойд, коли пауза між ними надто затягнулася. — Чим закінчилася історія?

— Я зняв піджак й подав їй склянку води, — сердито пирхаючи, промовив Рован.

Енвуд намагався подавити емоції, які він не в спромозі був контролювати. В пам’яті промайнуло власне тренування та відбір до легіону: «Зловіть свою хвилю спокою й тримайте її міцно. Приховайте за нею решту своїх неприборканих емоцій, а ліпше поховайте на завжди», — саме так починалася кожна лекція під час його молодих років, ще коли він був солдатом.

— І все?

— І все, — повторив Рован. — Вискочила з кабінету неймовірно швидко. В неї чудові навики бігу, можу заприсягтися Святим Купідоном!

— Хоча б перепросила?

— Аякже! Я лиш п’ятки її побачив.

— Що за героїчна курсантка? Як її ім’я? Я просто вимушений приділити їй особливу свою увагу.

— Івена Рейн, — Ровану навіть складно вимовляти її ім’я, тіло відразу вкрилося холодними неприємними мурахами, а в голову промайнула картинка з блювотинням.

— Це що, та сама Рейн, що з цілим екіпажем суконь сюди прибула?

— Ага, та сама.

— Вона неймовірна! — Лойд заплескав в долоні, — Кроїться в мене думка, що вона переверне наш легіон з ніг на голову!

— Або мене притягнуть до відповідальності за вбивство курсантки, — флегматично промовив Енвуд, повернувши собі контроль.

— Стосовно суконь, — Лойд різко змінився в обличчі, він не кожному демонстрував свій сміх. — В моєї матінки черговий істеричний напад. Просто, побила, всі, рекорди! — від невдоволення в Норкмана, а зуби скрипіли.

— Що на цей раз?

Чай давно вже охолов, тож Енвуд з насолодою прийняв його пити. З всіх вподобань – холодний чорний чай з вершками – був його улюбленим напоєм.