- 3 -

— Що ти зробила?! Оголений капітан?! — від здивування, у Вестри з рота витекло молоко, яким вона запивала з’їдену булку. — Стоп-стоп! Мені це все не почулася?! Ти справді бачила… ну все там?

Потрапивши вчора в кімнату, Рейн не змогла майже до ранку зімкнути очей. Вона була брудна, від неї тхнуло кухнею, а ще в її вухах стояв голос Енвуда, який розлючено викрикував її прізвище. Повернутися до душової вона так і не змогла, надто було ніяково і боязко, що там її чекав капітан.

Ранкового тренування не було, тому прийнявши душ вже в порожній душовій, Івена вранці відправилась до столової, тримаючи надію, що все вчорашнє забудеться, а її не витурять з легіону.

— Тихіше ти! — попросила її Івена, оглядаючись по сторонах, чи ніхто часом не зацікавився їхньою розмовою.

Рейн розуміла, що їй буде тяжко, якщо вона з кимось не поділиться вчорашнім інцидентом. Вона мала не надто багато друзів, але ті були далеко й по іншу сторону стін легіону. Все відбулося надто не очікувано. Одночасно гаряче, брудно і з високим ризиком ненависті самого капітана. Івена не хотіла неприємностей, не хотіла бачити оголеного капітана, не хотіла накликати ще більший його гнів, і найбільше вона не хотіла, щоб оголений капітан переслідував її уві снах. На додачу, її найбільші побоювання справдились, на тренуванні у Ровані кишені були порожніми.

Вестра здавалась хорошою дівчиною, з якою можна було розділити тяжку ножу вчорашніх подій. Івені кортіло з кимось поділитися своїми емоціями й враженями.

— Святий Купідоне, як же я тобі заздрю! — Вестар заплескала в долоні, поправляючи своє заплетене волосся. — І як там? Все таке ж кремезне й гаряче як і саме тіло капітана? Тобто я маю на увазі…

— Я не розглядала там нічого! — замахала протестуючи Івена, відчуваючи як її щоки палають від ніяковості. — Я ледь крізь землю не провалилася від сорому!

— Та перестань, мені ж можна розповісти! Навіть ті дівчата, що тут довго служать, бачили максимум – оголений торс, а тобі випала честь побачити повноцінно все! І чого соромитись, дорослі ж люди. Сталося то й сталося. Мені б дуже хотілось опинитися на твоєму місці, ох… — замріяно видихнула Вестра, підпираючи голову руками. — Щоб я з ним зробила…

— Ліпше б я вчора осліпла  й нічого не бачила, — сумно видихнувши, промовила Івена проганяючи думки вчорашнього вечора.

— Значить таки бачила? — їдко запитала Вестра, губи якої розтягнулися в усмішці. — Про капітана Енвуда ходить багато чуток, але я чомусь впевнена що то все лише абсурдні плітки.

— Що за плітки?

Рейн не помітила як підсіла ближче до подруги, зацікавлено очікуючи її слів. Серце Івени почало гучно гупати, луною розлітаючись у вухах. Вона ніколи раніше не помічала за собою подібної реакції на жодного з чоловіків.

— Ну говорять всіляке... Мов капітан відав всього себе тренуванням, в будні дні на постійній основі вживає цнотливий чай, що допомагає йому зосереджуватись на контролі енергії. Тривале голодування, і я зараз не про їжу, якщо ти мене правильно зрозуміла, дехто навіть приписує йому зайве роздратування, саме через це «голодування».

— Може він просто не знайшов дівчини, з якою б хотів побудувати стосунки. От й тренується, а вкладати всіх жінок підряд в ліжко, капітан Енвуд просто не збирається, от і все.

Рейн зловила себе на думці, що її слова звучали як вигороджування Енвуда, а можливо навіть й переконання самої себе.

— Ти з якого століття?! Хто зараз в нашому часі дотримується подібних…

Соло змовкла, не продовживши говорити, лиш винувато опустила погляд в підлогу, штурхаючи подругу під столом ногою.

— Гадаєш, капітан Енвуд, кожних вихідних, коли закінчується дія цнотливого чаю біжить вкладати жінок в ліжко?! — Івена не придала значення штурханню Вестри, яка намагалася подати подрузі знак під столом. — На це потрібні неабиякі сили. Він звичайно привабливий, але якось картинка гарячого коханця в голові не вкладається. Чомусь мені здається, що в цих справах він повний нуль, ну може не повний, але…

— Курсантка Рейн, — крижаний голос капітана, змусив Івену буквально підстрибнути на місці.

Їй не хотілося оглядатись, похмурий погляд капітан який її свердлив, вона відчувала спиною. Повільно відклавши булочку, Івена повернула голову, сподіваючись, що все минеться. Вона не знала, в який момент розмови Енвуд прийшов і все чув. До незручних ситуацій між ними, додались слова Рейн, які вона б не промовила капітану не за які привілею у світі.

Рован випромінював дивну звабливу енергетику, яка поєднувала в собі жарке полум’я й крижану хуртовину. Він тримав руки в кишенях, жоден мускул на його обличчі не рухався, але погляд говорив красномовніше за будь-які слова. Рейн відчула себе підлітком, якого застали на гарячому за якимсь непристойним заняттям.

— За мною, — сказав капітан байдуже. — Вас чекає серйозна розмова!

Не очікуючи відповіді, Енвуд розвернувся й покрокував геть зі столової. Кілька секунд Рейн сиділа непорушно, мов приросла до стільця, коли ж усвідомила сенс слів, зірвалася з місця, буквально в бігу наздоганяючи капітана.

Енвуд прямував до свого кабінету, не зупиняючись. Швидка ходьба була одночасно граційною й вишуканою, як в справжнього висококваліфікованого бійця. Увійшовши до кабінету, він різко сповільнив свій темп ходьби, від чого Рейн наткнулася на капітана й відразу ж відскочила від нього на достатню відстань, мов від полум’я. Він не прокоментував її вчинок.