- 1 -

— Івена Рейн, донька із впливової сім’ї. Татусь, знає, що ви прийшли до мене?

Рован Енвуд, капітан легіону «Вогняний Аспід» тримав в руках надіслане резюме новобранця. Його гострий погляд буквально свердлив наскрізь нахабне дівчисько, яке розслаблено відкинулась на спинку стільця, мов в себе вдома. Івена не виглядала бійцем зі стажем: мініатюрна, середнього зросту, тендітні рученята, які жодного разу не брали участі в бійці. Але було в ній щось, що все ж турбувало капітана. Кутики губ Івени були опущені вниз, зіниці розширені, мов ще секунда, і вона видихне клубок вогню. Він вже зустрічався раніше з  подібним – погляд загнаної людини в кут.

— Ні, — спокійно вона відповіла.

Івена накручувала на вказівний палець лівої руки, коротке хвилясте чорне пасмо. Вона не дивилась на Рована, оглядаючи його кабінет, що скоріше нагадував маленьку залу. Кам’яні стіни, дерев’яні меблі без жодного натяку на вишуканість та смак, невеличкий камін був єдиною окрасою в якому палахкотіло полум’я.

Гнівний погляд капітана, який виражав невдоволення її присутністю, не турбував її. Івена хизувалась своєю награною байдужістю, за якою приховувала справжні емоції.

— І ви, гадаєте, що я прийму вас, без дозволу батька?

— Капітане Енвуд, серед правил прийняття до легіону, ніде не вказано, що потрібне благословення  татуся. Я маю чудову освіту, і багато корисних умінь, які стануть вам в пригоді, — вона намагалася витримати бездоганну акторську гру, але тіло її видавало. Міцно вчепившись руками в бильця стільця, шкірна на її пальцях збідніла. — Чи вас лякає титул радника імператора? — з очей Івени буквально йшли іскри.

Рейн кидала виклик капітану та його гордості. Вона не просто так прийшла в легіон Вогняного Аспіда. Знала добре темперамент сімейства Енвуд, для яких гордість та честь було девізом життя. Для Рейн радше було отримати гнів капітана, який з часом можливо охолов би, чим поставити галочку в сімейному стані й змінити його з «вільна» на «одружена». Івена не хотіла примусом поєднувати своє життя за незнайомцем, якого обрав батько

— В легіоні не легко, — Рован міцно стис резюме новобранці. В його зелених очах палахкотіло полум’я. —  Це вам не світська зустріч з танцями та чайними церемоніями. Ви хоча б маєте уявлення про фізичні навантаження, та зрештою місії, які виконує саме легіон Вогняного Аспіда?

Енвуд був високим, з натренованим тілом з вибритими висками, потилицею та відведеним волоссям на маківці, охайно зібраним в тугий пучок. Окрасою його зачіски як і всього сімейства Енвуд, була смужка білого пасма. Білосніжний накрохмалений комір сорочки, яка розстебнута на перші чотири ґудзики, вільно заправлялась в чорні штани. На лівому вусі капітан мав проколоті два невеличкі золоті кільця, що свідчили про його статус серед військових.

— Капітане, — в кабінет постукали, після чого увійшла струнка, з натренованим тілом, жінка середніх літ. — Прошу вибачення, що перервала вашу співбесіду, — вона зробила невеликий поклін, віддаючи повагу, старшому по званню. — Терміновий лист.

Жінка вручила конверт капітану, після чого ввічливо знову вклонилась та покинула кабінет. На листі стояла імператорська печатка.

— Ви ще й досі тут?

— Я прийнята?

— Ні.

— Капітане, дайте хоча б  спробувати!

— Пані Рейн, послухайте, — Рован відклав лист, так його і не розкривши. — Ми з вами обоє прекрасно знаємо, чим нам обернеться ваш вступ до мого легіону. Так благословення батьків солдату не потрібно, але у вашому випадку, мені потрібна  не те що благословення, а офіційний лист з печаткою!

І тут сталось те, чого Рован аж ніяк не очікував.

— Дозвольте хоча б спробувати, — з обличчя Івени зникло зухвальство, натомість впертість на настирливість на своєму, нікуди не зникли. — Мені двадцять шість років, я не просто молодий новобранець, який жодного разу не випускав кулі вогню. Я натренована достатньо, щоб себе захистити, навіть якщо, на перший погляд, це здається не так. Я не прошу взяти мене вашим замісником, згодиться будь-яка посада.

Рованом  не зводив очей з Івени, яка мала надлишок власних переконань і  якій було далеко до солдата його легіону.

«Вона від чогось тікає, але від чого? Впливова сім’я, статус який відкриває майже всюди двері. Навіщо їй вступати до легіону?»

— Івена Рейн, я дозволю вам спробувати вступити в ряди мого легіону. Дорога буде тернистою. Вам прийдеться всім довести, що ви не просто багата донька впливової сім’ї, а що здатні на рівні з рештою солдатів стояти в строю.

— Дякую, капітане! Ви не пошкодуєте.

Івена таїла в собі цілий спектр емоцій, яких не боялася демонструвати змінюючи їх на обличчі в лічені секунди: зухвальство, жаль, а тепер щирість та вдячність.

— Я вже шкодую, — Рован потер перенісся. — Рейн, якщо хоча б раз побачу на вашому обличчі сльози, ви в ту ж хвилину покинете легіон. Затямили?

— Цілком.

Івена розуміла, вона сама собі підписала смертельний вирок як переступила поріг батьківського дому нічого з собою не взявши окрім свободи. Вона все життя підкорялась правилам сімейства, жила під диктування, дозволяла собою керувати й примусово нав’язувати вподобання. Жодного разу Івені не видалось шансу просто побути собою, робити те, що до вподоби. Навіть обрати собі партнера, їй не дозволялось. Івена жила в золотій клітці, яка б не зникла навіть після одруження. Єдиним шансом на рятунок від батьківської опіки було привселюдно заявити про себе. Ліпшим варіантом виявилось вступити в ряди одного з королівських легіонів, де батько не мав ні сил, ні впливу на легіон, що підпорядковувався виключно головнокомандувачу чи королю.