Розділ 25

Калеб: 

Коли наш Зоряний Ковчег пробив атмосферу Акваріса, світ навколо нас став бірюзовим. Це була планета без єдиного клаптика суші — лише безкрайній, величний океан, що кипів під ударами електричних штормів.

— Приготуватися до занурення! — скомандувала Райна.

Корабель здригнувся. Срібний купол навколо Древа Вічності почав стискатися, перетворюючись на надміцну прозору сферу. Ми ввійшли у воду на шаленій швидкості. Сплеск був такий, наче вибухнула зірка.

Ми падали вниз, у глибину. Світло сонця швидко згасало. На глибині трьох тисяч метрів нас оточила абсолютна темрява, яку розрізали лише фосфоресцентні зграї риб-чудовиськ.

— Тиск зростає, — промовив Айден, спостерігаючи за магічними датчиками. Його срібляста шкіра тепер тьмяно світилася, реагуючи на зміну середовища. — Якщо щит просяде хоч на міліметр, нас розчавить, як мурашок.

Я подивився на Сонцесяйного. Мій золотий дракон почувався ніяково. Його вогняне дихання тут було лише купою бульбашок. Я поклав руку на його обладунки.

— Спокійно, друже. Ми просто змінимо агрегатний стан нашої магії.

Райна: 

Я відчувала, як вода тисне на мій розум. У цьому світі Тінь була всюди, але вона не була порожньою — вона була рідкою, живою.

Ми побачили їх. Скляні Міста. Величезні прозорі куполи, з’єднані між собою тунелями, що світилися ніжним блакитним світлом. Але навколо них висіли чорні механічні «кліщі» Пожирачів — гігантські насоси, що викачували енергію з самого ядра планети.

— Дивіться! — Мія вказала на групу істот, що наближалися до нашого корабля.

Це були Акваріанці. Високі, стрункі, з перетинками між пальцями та шкірою, що переливалася всіма кольорами перламутру. Їх очолювала жінка в короні з чорних перлів. Королева Наяда.

Вона не виглядала як рятівниця. Її обличчя було застиглою маскою гніву. Вона підпливла до нашого купола і приклала долоню до скла. В моїй голові пролунав голос, наче шум прибою:

— Ви — ще одні загарбники? Ви прийшли забрати те, що не встигли висмоктати Пожирачі? Йдіть геть, або безодня стане вашою могилою.

Я вийшла вперед, активуючи свій Резонанс. Мої крила, зазвичай вогняні, тепер стали напівпрозорими, наче зроблені з рідкого скла.

— Ми — Академія Резонансу! — крикнула я ментально. — Ми принесли насіння Древа Вічності, яке поверне вашій планеті силу!

Королева гірко розсміялася.

— Ваше насіння загине під тиском нашої безнадії. Подивіться на небо!

Я глянула вгору. Крізь товщу води було видно ту саму металеву сітку, що огортала планету. Вона пульсувала червоним.

— Сітка вбиває океан. Кожен раз, коли ми намагаємося її розірвати, вона б’є нас струмом, що спалює серця.

Калеб: 

Наяда мала рацію. Пожирачі перетворили Акваріс на гігантський електричний стілець.

— Нам потрібен новий тип Резонансу, — сказав я Райні. — Вогонь тут не допоможе. Нам потрібен Холодний Синтез.

Я звернувся до Айдена.

— Ти можеш переналаштувати енергію уламків на низьку частоту? Ми маємо заморозити частину сітки, щоб вона стала крихкою.

— Це ризиковано, — відповів Айден. — Якщо ми заберемо тепло у Древа, воно може впасти в сплячку.

— У нас немає вибору! — Райна вже готувалася до виходу за межі купола.

Ми одягли спеціальні магічні маски, що дозволяли дихати під водою. Вихід у відкритий океан був шоком. Вода обпекла холодом, а тиск намагався вичавити повітря з легень.

Обсидіан і Сонцесяйний випливли за нами. Їхні хвости рухалися, як гігантські весла. Ми попрямували вгору, до червоної сітки.

Райна: 

Ми були біля самої сітки. Кожен дріт був товщиною з тулуб дракона. Від нього виходили розряди, що змушували моє волосся підніматися дибки навіть під водою.

— Калебе, зараз! — крикнула я, хапаючи його за руку.

Ми почали обертатися, створюючи підводний вихр. Замість того, щоб випускати тепло, ми почали його всмоктувати. Вода навколо нас почала кристалізуватися. Величезні брили льоду почали наростати на металевій сітці Пожирачів.

— Вона замерзає! — Мія спостерігала з борту Ковчега.

Але Пожирачі відчули це. З глибини, з нафтових свердловин, випливли Гідро-Вартові — механічні восьминоги з лазерами, що могли різати навіть лід.

Один із восьминогів схопив Обсидіана за крило. Мій дракон видав німий крик болю.

— ОБСИДІАНЕ! — я кинулася на допомогу, розмахуючи мечами, які тепер були вкриті крижаним інеєм.

Битва під водою була повільною, наче в густому меді. Кожен рух вимагав колосальних зусиль. Я розрубала одне щупальце, але на його місці виросло два нових.

Калеб: 

Райну оточували. Королева Наяда і її воїни спостерігали здалеку, не наважуючись допомогти. Вони надто довго були рабами, щоб повірити в перемогу.

— НАЯДО! — закричав я через Резонанс. — Якщо ви не допоможете зараз, завтра ваші діти забудуть, як виглядає світло! З’єднайте вашу пісню з нашою силою!

Королева завагалася. Вона подивилася на своїх знесилених підданих, а потім на нас — двох чужинців, що билися за її світ.

Вона підняла свій тризуб.

— ЗА АКВАРІС! — її голос пролунав як гуркіт океанського дна.

Тисячі сирен почали співати. Це була не просто пісня — це була ультразвукова хвиля неймовірної потужності. Вона вдарила по Гідро-Вартових, розбиваючи їхні скляні очі та перериваючи зв’язок із Ковчегом Пожирачів.

У цей момент ми з Райною нанесли фінальний удар по замороженій сітці. Вона розлетілася на мільярди крижаних осколків.

Вперше за сотні років світло справжніх зірок пробилося крізь товщу води до Скляних Міст.

Ми випливли на поверхню, важко дихаючи. Навколо нас океан заспокоївся. Королева Наяда виринула поруч, її очі були повні сліз подяки.

— Ви розірвали ланцюги, — прошепотіла вона. — Але Пожирачі не пробачать втрату енергії. Вони вже посилають сюди «Руйнівника Світів».