12. ПРО ЦЕЙ СВІТ ТА ТОЙ СВІТ

Ми живемо в Цьому світі і думаємо, що він єдиний. Але це те саме якщо вважати, що ліс закінчується там, де закінчується видиме між деревами. За видимими деревами є ще ліс. За межею видимого є ще реальність. Цей світ і Той світ існують одночасно, скрізь і завжди. Просто один з них ми бачимо очима, а другий можемо бачити тільки душею.

Про два світи

Існують два світи. Не в тому сенсі, що є земля і є небо над нею, де живуть боги. Не в тому сенсі, що є живі і є мертві по різні боки якоїсь стіни. Два світи переплетені між собою нерозривно, як нитка основи і нитка утоку в тканині. Розділи їх і тканина розпадеться. Вони існують тільки разом. Цей світ це все, що живе. Все, що потрібне для життя. Все, що складається зі стихій. Все, що створене. Все, що вмирає і може померти. Все, що обмежене часом. Якщо щось має початок і кінець, якщо воно народилося і колись зникне, якщо воно займає місце в просторі і тривалість у часі, то воно належить Цьому світу. Той світ це все, що недосяжне і необмежене часом. Те, що не народжувалося і не помре. Те, що не займає місця в просторі і не вимірюється тривалістю. Воно є, але його не можна торкнутися руками. Воно впливає на Цей світ, але само не підпорядковується його законам. Подивись на вогонь. Полум'я живе в Цьому світі: воно має форму, воно гріє, воно споживає паливо і гасне, коли паливо закінчується. Але тепло, яке ти відчуваєш від вогню, саме відчуття тепла, воно вже на межі. А страх перед вогнем, чи любов до нього, те, що ти відчуваєш у душі коли дивишся у полум'я, це вже з Того світу. Почуття не мають ваги і форми. Вони не горять і не мокнуть. Вони не обмежені часом так, як обмежений вогонь.

Про межу між світами

Де проходить межа між Цим світом і Тим? Скрізь і ніде. Вона не проходить по горизонту, де небо сходиться із землею. Вона не проходить по берегу річки, де закінчується суша. Вона не проходить по краю кладовища, де лежать мертві. Вона пронизує кожну річ, кожну мить, кожну частину простору. Ось камінь. Він твердий, холодний, важкий. Це Цей світ. Але в камені є форма, є краса, є певна якість, яка робить його саме цим каменем, а не іншим. Ця якість, ця ідея каменю, існує поза часом і поза простором. Вона не важить і не займає місця. Вона з Того світу. Ось людина. Її тіло це Цей світ: воно народилося, росте, старіє, хворіє, врешті помирає. Але її душа, її особистість, те, що робить її саме цією людиною, а не іншою, це Той світ у Цьому світі. Душа живе в тілі, але не є тілом. Вона прийшла з Того світу і повернеться туди. Тіло залишиться тут. Нема кордону між світами та місця, де існує лише один з них. Вони скрізь одночасно. Тому нема місця, де боги та природа не чують і не бачать тебе. Ти можеш піти в найглухіший ліс, в найвищі гори, в найглибшу печеру. Ти думатимеш, що там нікого і нічого немає. Але обидва світи будуть з тобою, як і завжди.

Про час і безчасся

Час існує тільки в Цьому світі і створений ним. Це одна з найважливіших речей, яку треба зрозуміти про природу двох світів. У Тому світі часу немає. Не в тому сенсі, що там все відбувається дуже швидко або дуже повільно. А в тому сенсі, що поняття раніше і пізніше, до і після, вчора і завтра там просто не мають значення. Там немає послідовності подій. Там немає до і після. Там є тільки ЗАРАЗ. Нема початку та кінця Цього світу та Того світу, бо час існує тільки в Цьому світі і створений ним. Ми не можемо уявити існування без часу, бо наш розум влаштований під Цей світ. Ми думаємо послідовно: спочатку, потім, нарешті. Ми не можемо уявити стан, де все відбувається одночасно і де немає ніякого одночасно, бо самого часу немає. Але наша душа знає цей стан. Вона прийшла з Того світу і пам'ятає його, хоч і не словами, не думками, а чимось глибшим. Тому в моменти глибокого спокою, в моменти медитації або молитви, в моменти глибокого горя або величезної радості ми іноді відчуваємо, як час зупиняється. Мить розтягується нескінченно. Або навпаки, година проходить як одна секунда. Це не ілюзія. Це душа на мить торкається Того світу і відчуває його безчасся.

Про те, що не можна взяти з собою

Протягом життя все живе існує в Цьому світі і не може перебувати в Тому світі. Ніяке живе тіло не може увійти в Той світ і залишитися живим. Це закон, що не має винятків. Є розповіді про те, як герої спускалися в підземний світ або підіймалися в небеса і поверталися назад. Але в цих розповідях завжди є умова: те, що взяв з собою герой із Цього світу, він не може залишити в Тому, або те, що взяв з Того, він не може принести в Цей. Межа непереборна для матеріального. Не може людина тілом потрапити з Цього світу в Той світ. Але тільки душа може будь-коли повернутися туди, звідки вийшла. Тому саме душею пізнаються світи, а не тілом. Той світ пізнається тільки перебуваючи в ньому. Цей світ пізнається тільки перебуваючи в ньому. Це означає, що жоден опис, жодна розповідь, жодна книга, включно з цією, не може справді передати того, що таке Той світ. Можна говорити про нього словами, але слова це інструменти Цього світу. Вони не вміщають Того світу. Вони лише вказують напрямок.

Про душу між світами

Душа приходить з Того світу. Вона входить у тіло при народженні і живе в Цьому світі протягом людського життя. По смерті вона повертається туди, звідки прийшла. Але душа не є пасивним мандрівником. Вона не просто чекає, поки закінчиться земне життя, щоб повернутися додому. Вона діє. Вона росте. Вона накопичує досвід, мудрість, зв'язки. Вона змінюється. І те, чим вона стає за час земного життя, є її внеском у Той світ, куди вона повертається. Два світи не просто існують паралельно, не перетинаючись. Вони взаємодіють через душу. Живі люди несуть у собі Той світ через свої душі. Померлі несуть у Тому світі пам'ять про Цей. Боги присутні в обох світах одночасно. Вирій, місце перебування душ, що покинули тіла, і місце, де існує все нероздільне і вічне, знаходиться і там, і тут, і скрізь. Все, що існує в Тому світі, може потрапити в Цей світ і повернутися назад. Дух може торкнутися Цього світу. Натхнення, що приходить нізвідки, це дотик Того світу. Сон, що несе передбачення, це бесіда з Тим світом. Відчуття присутності тих, кого вже немає, це їхній тихий голос через межу.