8. ПРО МОКОШУ

Перун дає силу битися, Велес дає мудрість пізнавати, Сварог дає майстерність творити, Стрибог дає волю рухатися, Дажбог дає порядок існувати. Але хтось має дати саме життя. Хтось має народити все живе. Хтось має тримати нитку долі кожного. І це Мокоша - Велика Мати, Рожаниця, Пряха Доль.

Про Велику Матір

Мокоша - це жіноче начало світу. Вона не створює ударами, як Перун. Вона не обробляє матеріал, як Сварог. Вона народжує. Вона дає життя зсередини себе.

Подивись на матір, що народжує дитину. Дитина росте в її лоні дев'ять місяців. Вона годується її кров'ю. Вона дихає її подихом. Вона живе її життям. А потім виходить на світ і це диво. Це таємниця. Це те, що не можна пояснити, але можна побачити.

Так само і Мокоша. Вона носить у своєму лоні все живе. Вона годує його. Вона дає йому рости. І коли настає час - вона народжує його в світ.

Кожна матір - продовження Мокоші. Кожна жінка, що народила дитину - виконала найголовнішу роботу в світі. Вона продовжила життя. Вона дала початок новій людині. Вона стала співтворцем світу.

Але Мокоша - не тільки про народження дітей. Вона про народження всього. Нова думка народжується в голові - це Мокоша. Нова рослина проростає з насіння - це Мокоша. Нова зірка запалюється на небі - це Мокоша. Все, що з'являється в світі, народжене нею.

Тому її називають Великою Матір'ю. Бо вона мати всього. Мати життя. Мати світу. Мати існування.

Про Рожаницю

Народження - це не одноразова подія. Це постійний процес. Щомиті щось народжується. Щодня хтось приходить у світ. Щороку природа породжує нові покоління рослин і тварин.

Мокоша як Рожаниця - це та, що постійно народжує. Вона не народила все одного разу і пішла. Вона народжує зараз. У цю мить. Завжди.

Кожна весна - це нове народження природи. Сніг тане. Земля відтає. Перші паростки пробиваються крізь ґрунт. Дерева розпускають листя. Птахи повертаються з вирію. Тварини народжують дитинчат. Це велике народження відбувається щороку. І щороку Мокоша керує цим процесом.

Вона знає, коли час народитися кожній істоті. Вона знає, скільки має бути народжених цього року. Вона знає, кому жити, а кому ні. Бо не все, що зачате - народжується. Не все, що народжене, виживає. Така її воля. Така необхідність життя.

Рожаниця - не тільки про радість народження. Рожаниця - також про біль народження. Кожне народження проходить через біль. Жінка народжує через біль. Рослина пробивається через тверду землю. Пташеня пробиває шкаралупу. Метелик виходить з кокона.

Біль - частина народження. Він необхідний. Він показує, що відбувається щось важливе. Що старе відходить, а нове приходить. Що межа між небуттям і буттям долається.

Мокоша-Рожаниця знає цей біль. Вона не усуває його. Вона допомагає його пережити. Вона підтримує жінку під час пологів. Вона дає силу паростку пробитися. Вона веде кожну істоту крізь біль народження до радості життя.

Про Матінку Сиру Землю

Земля - це тіло Мокоші. Вся земля під нашими ногами - це вона. Кожен шматок ґрунту. Кожна гора. Кожна долина. Кожне поле. Все це - вона.

Чому землю називають матір'ю? Бо вона народжує. З неї виростає все. Дерева ростуть із землі. Трава росте на землі. Зерно сіють у землю, і воно дає врожай. Все живе бере початок із землі і повертається в землю.

Земля годує всіх. Рослини беруть з неї соки. Тварини їдять рослини. Люди їдять і рослини, і тварин. Але все це йде від землі. Вона джерело всієї їжі. Вона годувальниця всього живого.

Землю називають сирою не тому, що вона волога. А тому, що вона жива. Сира - значить жива, не висохла, не мертва. Земля дихає. Земля живе. Земля відчуває.

Коли ти йдеш по землі босими ногами - ти відчуваєш її. Вона тепла або холодна. Вона м'яка або тверда. Вона суха або волога. Вона жива під твоїми ногами.

Коли ти копаєш землю - ти чуєш її запах. Це особливий запах. Запах життя. Запах родючості. Запах дому. Цей запах неможливо переплутати ні з чим іншим.

Землю треба шанувати. Не завдавати їй болю без потреби. Не брати з неї більше, ніж потрібно. Не забруднювати її. Не руйнувати її. Бо вона не просто ґрунт під ногами. Вона жива істота. Вона мати. Вона Мокоша у своєму тілесному прояві.

Хліборобство - це спілкування з Мокошею. Коли ти ореш землю - ти готуєш її до народження. Коли ти сієш - ти довіряєш їй насіння. Коли ти доглядаєш посіви - ти допомагаєш їй виношувати врожай. Коли ти жнеш - ти приймаєш від неї дар народженого.

Хліборобство - це не підкорення землі. Це співпраця з нею. Це партнерство. Ти даєш їй працю, турботу, повагу. Вона дає тобі врожай, їжу, життя.

Поганий хлібороб б'є землю плугом, як ворога. Він виснажує її, не даючи відпочити. Він бере все, не віддаючи нічого. Такий не матиме доброго врожаю. Земля відвернеться від нього.

Добрий хлібороб розмовляє із землею. Він відчуває, коли вона готова до оранки, а коли ні. Він знає, коли їй треба відпочити. Він удобрює її, повертаючи те, що взяв. Такому земля дає щедрий врожай.

Про смерть

Дивно, але богиня життя - це також богиня смерті. Як так?

Тому що життя і смерть нерозривні. Одне не існує без іншого. Без смерті не було б місця для нового життя. Без життя смерть не мала б сенсу.

Мокоша дає життя. Але вона ж і забирає його. Коли приходить час - вона обриває нитку. І життя закінчується.

Чому саме вона? Чому не хтось інший?

Тому що тільки той, хто дав життя, має право його забрати. Тільки мати знає, коли дитині час іти. Тільки та, що народила, може знати, коли народжене виконало своє призначення.

Смерть - це не покарання. Смерть - це завершення. Це кінець циклу. Це повернення до початку.

Все, що народжене, має померти. Це закон. Це необхідність. Це частина великого кола життя. Народження - зростання - розквіт - старіння - смерть - і знову народження.