Глава 16

Міцно впиваюся пальцями в табличку. В гамірному аеропорті так легко загубитися. Тут зупиняється і водночас стрімко летить час. Кожен шепіт та голос займає своє місце у цьому хорі хаосу: звуки двигунів, оголошення в гучномовці, гамір зустрічаючих та клопіт пасажирів.

Всім тілом відчуваю  пульс аеропорту, що живе в тупоті ніг, звуку коліс від валіз.

Стаю навшпиньки, виглядаючи біловолосу жінку.  Головне не пропустити її. Я бачила цю жінку лиш раз в житті.

Зустріти маму Люка самій і провести цілий день з нею наодинці.

Додати це в список гріхів Люка.

Нервово постукую носком черевика.

Де ж вона?

Перед моїми очима постає біловолоса жінка зі схожою фігурою, але тільки я збираюся підійти як вона обертається. Це не мама Люка.

Нарешті. Першою помічаю її об’ємну зачіску.

Треба якось запитати як вона робить такий об’єм. Подовжене каре, платиновий блонд, світла шкіра, тонкі вуста і сірі очі Люка. Жінка неймовірна вродлива та стильна.

Натягую привітну посмішку і поспішаю в бік жінки. Вона розгублено стоїть, спершись на ручку валізи та оглядає зал аеропорту. Поглядом знаходить мене і тепла посмішка осяює її обличчя.

- Доброго ранку, місіс Міллер, - намагаюся забрати валізу з її рук.

- Привіт, Ліві. Скарлет, скільки разів я тобі говорила. Називай мене просто Скарлет,  - жінка міцно мене обіймає і в ніс вдаряє запах її парфумів.

Аромат витончений та ненав’язливий, який нагадує про спекотне літо. Скарлет бере мене під руку і веде до виходу.

- Ваша валіза важка, мабуть. Давайте я допоможу, - пропоную я.

- Моє здоров’я поки що дозволяє мені котити валізу, не турбуйся, - відмахується жінка. – Я сподіваюся мій син чекає нас ззовні? – суворо дивиться вона.

- Можливо, - ухильно промовляю я. – Але за декілька кілометрів у клініці.

- Цей шибеник ніколи не буде гідним тебе, люба, - тепла долоня накриває мою щоку. – Ти стала ще прекраснішою.

- Дякую. Ви теж з кожним днем все гарніша.

- Всього місяць. Я не можу повірити. Таке швидке весілля. Ліві, ти при надії? – тихо запитує жінка, коли ми сідаємо в таксі. – Не подумай, я хочу онуків.

- Ні, ні, - завіряю її я. – Люк, хоче аби ми справили весілля до його від’їзду у чергове відрядження. Не зрозуміло наскільки те затягнеться.

- Я допоможу тобі все влаштувати, - жінка стискає мою долоню.

- Дякую, - моя посмішка щира. – Я не хочу помпезного весілля, - чесно зізнаюся я, - але Люк хоче покликати ледь не всю свою лікарню та друзів з коледжу.

- Впізнаю свого сина. Ми організуємо найкраще весілля. Завтра поїдемо на примірку сукні. Моя подруга тримає весільний салон тут у Чикаго. Весілля на лайнері, який повільно курсує озером Мічіган. Як тобі ідея?

- Чудово, - одразу погоджуюся.

Здається і досі не розумію, що відбувається навколо. Я спроможна тільки погоджуватися на все.

- Я вже за все домовилася. Лайнер викуплено на п’ятнадцяте січня. Завтра ще зателефоную аби домовитися за виїзну церемонію, - швидко перелічує Скарлет.

Я лиш кліпаю очима. Ця жінка вже все спланувала. Впевнена, що сукню і костюм вона нам вже обрала. Мені залишається тільки підкоритися. Все одно не хочу нічого робити. Швидше аби це пройшло і повернутися до минулого життя тільки під іншим прізвищем.

Скарлет всю дорогу тараторить про Мічиган і своїх пацієнтів. Вона лікар-ортопед. В Люка династія лікарів, яка почалася ще з його прадідусів та прабабусь. І я її порушу.

Мати Люка важко переносить перельоти, тож до самого вечора вона лежить у ліжку з холодним компресом на голові. Тому я відкриваю свій ноутбук і поринаю у світ весільної метушні. Першим відкриваю сайт із весільними сукнями. Скільки ж фасонів існує. В очах вже починає рябіти від десятків відтінків білого та кремового. Але от я бачу її.

Ідеальна сукня для весілля моєї мрії. Легка як хмаринка, корсет з глибоким вирізом, оздоблений бісером і відкритою спиною. Захоплено розглядаю фотографії, але змушую себе закрити вкладку. Не підходяща для січня. І на озері буде прохолодно.

Знаходжу сайт лайнера, про який говорила Скарлет. Прокручую фотографії з івентів.  Дійсно гарне місце і фотографії хороші вийдуть.

- Ви залишитеся до самого весілля? – запитую жінку, коли ми вечері п’ємо каву. Люк на весь день і ніч на чергуванні.

- Ні, я поїду після Різдва.

- А містер Міллер буде на весіллі? – обережно запитую я. – Я знаю, що Люк не спілкується з батьком, але не знаю причини.

З чоловіком в мене і досі не вийшло познайомитися. Скарлет приїхала до нас одного разу після того як ми з’їхалися. Через щільний графік вона не може бути нашим частим гостем.

- То дуже давня історія, - видихає жінка та допиває свою каву. – Не думаю, що мій хлопчик колись розповість. Але я спробую вмовити Чейза приїхати на весілля.

Жінка цілує мене в щоку та йде спати.