Глава 12

Три тижні як Люка немає вдома. Два тижні самотності та гармонії. Мене не картають думки про те, що ми мало проводимо часу разом, куди ми йдемо і що на нас чекає. Разом з його відрядженням в мене почалася моральна відпустка. Чомусь зараз квартира відчувається більш живою, ніж коли він не вилазив з неї при написані роботи.

Ми майже не говоримо. За весь цей час розмов було на хвилин тридцять. Хоча й це забагато. Він або зайнятий, або надто втомлений. Спочатку я дзвонила кожний вечір, а зараз не надішлю навіть повідомлення. В мене теж є своя кар’єра, в яку потрібно вкладати сили.

Але скоро ця пауза завершиться і Люк повернеться. Але до цього часу ми встигнемо здати проєкт. На два тижні раніше. На цілих два тижні.

Від цієї згадки серце підстрибує до гори. Але радіти собі не дозволяю. А як їм не сподобається? І вся робота буде провалена.

Закушую губу та повертаюся до роботи. Чим ближче строки, тим більше я нервую.

В кабінеті з’являється Алекс. Чоловік виглядає щасливим. Відпочинок пішов йому на користь. В руках він тримає ароматний пончик та каву.

- Привіт, - посміхаюся я. – Як справи вдома? Сподіваюся це мені? – жадібно дивлюся на пакунок та каву.

- Звісно тобі, - чоловік простягає мені каву з пончиком. - Вдома нічого не змінюється, - приваблива посмішка осяює його обличчя. – Батько передавав тобі вітання.

- Як він себе почуває? – складаю долоні на столі, намагаючись приховати легке тремтіння.

Усвідомлення, що за ці тижні я так скучила за цим чоловіком, виринає несподівано в моїй голові. Так хочеться його обійняти. Але зрадливий розум знову зупиняє. Він вже колись зробив тобі дуже боляче. Не прив’язуйся до нього знову. Від спогаду мій настрій падає вниз разом із моєю посмішкою.

- Все намагається бути корисним в майстерні, а по вечорах ходить на танці.

- На танці? – дивуюся я.

- Для тих кому за шістдесят. Він улюбленець жінок. За його версією.

Посмішка повертається. Я так і уявляю Джека, який витанцьовує польку із якоюсь жіночкою.

- А як твої справи?

- Чудово. Як завжди. Робота йде, ми випереджаємо строки.

- Це я знаю, все таки спілкуюся з колегами. Твій лікар захистив свою роботу?

- Люк,- нагадую я. - Ще ні, конференція затягнулася, - потискаю плечима.

- Не кажи, що ти весь цей час тільки те й робила, що працювала? – примружує очі Алекс.

- Ні, я ще відпочивала.

- Наприклад? – темна брова підіймається вверх.

- Я спала і взагалі активно і цікаво відпочивала. Яка різниця, що саме я робила, - невдоволено роблю ковток зі стаканчику і майже муркочу. Це гарячий шоколад, дуже смачний шоколад.

- Ліві, назви свої мрії? Про що ти мрієш найбільше? – вираз обличчя Алекса стає серйознішим та стурбованим.

- До чого це? – мої брови здвигаються разом на переніссі, утворюючи зморшку.

- Просто назви три речі про які ти мрієш зараз? – наполягає чоловік.

Замислююся на декілька секунд.

- Я мрію виконати завдання, заробити рекомендації від містера Тейлора і збільшити успіх фірми, - загинаю пальці на кожне бажання.

- Це про роботу. А про що мрієш саме ти? – жовтневі пронизують мене і дивляться глибоко в середину мене.

- Про це і мрію, - знизую плечима.

Алекс важко видихає і переводить погляд на вікно. Задумлива зморшка пролягла на його лобі.

Дістаю з коробочки пончик. Він покритий білим шоколадом. Відкушую шматочок, всередині багато малинового джему. Смачно і солодко. Інтенсивно пережовую цю неймовірну смакоту, але раптово застигаю на місці та важко переводжу подих. Мої плечі опускаються. Пончик вже не здається таким смачним, а навпаки нудотно солодким.

- Я хотіла би цілий день провести для себе, - тихо кажу я.

Алекс сідає на диван і своєю позою ніби каже, що уважно мене слухає. Намагаюся не дивитися на його красиві руки у сорочці. Невже не можна її застібати на зап’ястку, а обов’язково підгортати до ліктів.

- Так, я хотіла би провести день не працюючи. Відключити телефон, заховати всі папери і дизайни.

- Як би ти провела цей день? – розпитує мене хлопець.

- Я би виспалася, після пробудження годинку полежала би під ковдрою, просто насолоджуючись, - відставляю пончик і відкидаюся у кріслі. – Потім одягла би спортивний костюм, окуляри, не розчісуючи волосся, це обов’язково, - крива посмішка з’являється на моєму обличчі, - вийшла би в парк, взяла би в будочці каву у картонному стаканчику. Просто прогулялася би парком. Так аби хрустіло листя під ногами.

Замріяно прикриваю очі.

- Просто стояла і дивилася би на брижі в прудку аж поки не перестала би відчувати пальці та ніс від холоду. Тоді пішла би додому і взяла би великий бургер з картоплею і колу, велику колу. З’їла би це вдома, загорнувшись у плюшеву піжаму. Зігрівшись, відкрила би вікна, впускаючи холодне повітря в дім. Згодом, закривши вікна, вмостилася би в кріслі з келихом сухого рожевого вина, закутавшись у теплий м’який плед,  і сиділа би читала казки.