Глава 10

Нарешті п’ятниця і я зможу побути всі вихідні сама з собою наодинці, зачинена в квартирі. Головне не злякатися Люка, який примарою ходить коридором в своїх коротких перервах на їжу та туалет.

Сьогодні така прекрасна погода. І за прогнозом на вихідних буде ще тепліше. Я зітхаю і спираю голову на долоню, розглядаючи небо у вікні.  Може прогулятися наодинці. Пройтися парком, випити кави і дозволити собі цукрову вату або карамельний попкорн.

Із солодких думок мене відволікає таксі, точніше повідомлення на мій телефон про прибуття машини.

Тихенько стукаю самим кінчиками пальців по одвірку кабінету. Люк схилений над паперами. Підіймає голову дивиться в ноутбук, набирає текст. Між його бровами простяглася задумлива зморшка, вуста стиснуті, очі примружені.

- Люк, - тихо кличу я.

Хлопець підіймає голову. Вираз обличчя ніби він тільки прокинувся і не розуміє де знаходиться.

- Що? – його голос хриплий.

- Я йду на роботу, - спираюся на одвірок.

- Гарного дня, - коротка посмішка і він знову схилений над столом.

- І тобі, - тихо кажу я, закриваючи за собою двері.

Я ніби живу з привидом.

В таксі почуваю ще біль одинокою, сум пробирає мене. Диктори на радіо діляться своїми планами на вихідні із слухачами.

Льюїс поїде на озеро з родиною. Моніка з хлопцем проведуть вихідні в парку зі своєю собакою.

Я би хотіла собі собаку. Велику і добру. Яка раділа би мені вечері та сумувала, коли я йду на роботу. Але в мене ж тільки привид вдома, якому байдуже де я і коли прийду.

Важко переводжу подих.

Може знову з ним поговорити про собаку?

Але я вже знаю результат.

- Ліві, це велика відповідальність. Її потрібно вигулювати зранку і вечері. А якщо воно обгадить квартиру. А мікроби? Собаки переносять безліч хвороб та інфекцій. А якщо він десь підхопить сказ?

Подумки закочую очі та відвертаюся від вікна. Ми майже приїхали.

Бажаю хорошого дня таксисту і йду до офісу. Атмосферу п’ятниці не сплутати ні з чим. Подумки всі вже на вихідних. Відчувається в повітрі запах свободи та нетерпіння.

Спершу направляюся на кухню по каву. Сумно оглядаю кавомашину, де колись працював бариста. В скрутні часи ми мусили від нього відмовитися, машину хтось зламав, а сенсу ремонтувати поки не бачу. Немає людини, яка нею би займалася. Тому нам так важливо домовитися про подальшу співпрацю із Тейлорами. Тоді ми зможемо собі дозволити баристу і ще багато всього. Розширити офіс аби мої дизайнери не сиділи всі в одному просторі. Колись так і було, компанія процвітала.

Хейлі з Джесі широко мені посміхаються.

- Доброго раночку, - щебече Хейлі.

- Привіт, - намагаюся посміхнутися так само щиро та весело.

- Кави? – пропонує Джесі.

Вдячно беру чашку і роблю ковток. Пряний смак дивує мене і я роблю ще один ковток аби як слід насолодитися.

- Я додала туди гвоздики та кориці, - дівчина прибирає вогняне волосся з очей.

- Смачно, - вдихаю аромат прянощів.

- Які плани на вихідні? – питається моя помічниця.

- Виспатися, - позіхаю я.

- А ще? – очі Хейлі схожі на два блюдечка.

- І все. Люк пише наукову роботу. Буду працювати, - знизую плечима.

Джесі дивиться на мене трохи із жалістю. Натягую посмішку.

- Дякую за каву, дівчата.

Дівчата продовжують свою розмову, ніби мене тут і не було.

Робота не приносить задоволення. Над ієрогліфами робота закінчена. Сьогодні треба поїхати до будинку Тейлорів. Перевірити як проходять роботи.

Дозволяю собі сьогодні побути керівником. Стежу за своїми підлеглими. До столу Хейлі підходить Алан. Щоки дівчини покриваються рум’янцем. Алан поправляє окуляри. Спираюся на лікті, в руках тримаю якусь рекламку доставки їжі і роблю вигляд, що щось дуже уважно читаю. А насправді спостерігаю за парочкою. До мене долунають обривки фраз.

Пікнік. Озеро. Машина.

Хейлі виглядає дуже щасливою. Алан опускається до неї та швидко цілує в щоку. Щоки Хейлі схожі на два буряки.

З мене виривається смішок і я стрімко переводжу погляд на брошурку.

Кроки наближаються до мене, ближче підсуваю до себе рекламку.

- Підглядати не виховано, - нервово каже Хейлі.

- Про що ти? Я зайнята, - серйозно кажу я.

Відчуваю на собі пильний погляд. Дівчина вириває в мене з рук брошурку.

- Хей, я читаю, - обурююся я.

- Ти не любиш корейську кухню, - читає текст на папірці.

Мене спіймали. Підіймаю долоні у примирливому жесті.

Хейлі йде до дверей та зачиняє їх. Із задоволеним вереском вона кидається до мене та міцно стискає в обіймах.