Глава 8

Нав’язлива мелодія торкає мій слух, мене сполохану виводить зі сну. Звісно, мій телефон. Навпомацки тягнуся за ним, не відкриваючи очі,  і натискаю кнопку відповіді.

- Слухаю, - намагаюся не позіхати у слухавку.

- Привіт, - в голосі Алекса чути посмішку, - я недалеко від твого дому. Можу тебе забрати, - пропонує чоловік.

- Так рано?- кажу я, кидаючи погляд на годинник. – Чорт, – тихо лаюся.

- Все добре? – напружується Алекс.

- Так. Приїжджай, я вже майже готова.

- Через 15 хвилин буду у тебе, - хлопець завершує виклик.

Як я могла не почути будильник? Дідько.

Бігаю по квартирі, із щіткою в роті. Намагаюся одночасно почистити зуби та натягнути джинси. Ледь не падаю поки тягнуся за сорочкою. Швидко вмиваю обличчя. Фарбуватися часу немає.

Розпускаю волосся та надягаю окуляри. 

Короткий дзвін привертає мою увагу. Одною рукою тримаю шнурки, а іншою тягнусь до телефону.  Повідомлення від Алекса.

« Я на місці. Чекаю внизу.»

- Встигла, - посміхаюся сама до себе.

У ліфті продовжую приводити себе до ладу, поправляю волосся та комір пальта. Вгамовую дихання і вже спокійно виходжу на вулицю. Алекс стоїть біля машини із стаканчиком кави.

- Привіт, - підходжу до нього.

- Доброго ранку, - чоловік простягає мені стаканчик із карамельним лате.

- Дякую, - посміхаюся у відповідь.

На газоні біля будинку місіс Рідл гуляє зі своїм псом Рокі. Жінка намагається робити вигляд, що не дивиться на нас, але її темні очі стежать за кожним моїм рухом.

- Дорогенький, в нас так багато сьогодні справ. Не терпиться вже почати, - солодким голосом муркочу я.

Алекс дивиться на мене з нерозумінням. Його погляд повільно опускається до моєї долоні на його грудях і його брови повзуть догори. Різко обертаюся до жінки та махаю їй.

- Доброго ранку, місіс Рідл, - весело кажу я.

- Так це вона? - шепоче мені на вухо Алекс.

- Оо так, - сміюся я.

- Доброго ранку, - голосно вітається чоловік.

Жінка супиться і забирає свого пса, йдучи від нас подалі.

- Збоченці, - чую її тихий коментар.

Слова жінки не проходять повз Алекса. На його обличчі цілковите нерозуміння ситуації.

- Я зробив щось не так? Вона так на мене дивилася поки ти не вийшла, немов я забув надіти штани разом зі спіднім.

- Перекинулася вчора з нею декількома словами, - сміюся я. – Вона мене так вже дістала цим шпіонажем, що я бовкнула ніби ти мій коханець. І Люк не проти, розділяє мої сучасні погляди і все таке.

- Жінка мабуть була в шоці, - сміється Алекс, зачиняючи мої двері.

- О так. Мову відняло, - відказую Алексу поки він пристібає пасок.

Чоловік тягнеться до заднього сидіння і ставить мені на коліна пакет.

- Що це? – заглядаю всередину.

- Сніданок, - відказує Алекс. – Їж.

- Я забрудню машину, - закриваю пакет. – І я поснідала.

- Їж тут поки ще тепле. І ти не їла. Ти ще спала, коли я подзвонив.

- Звідки ти, - починаю я та відмахуюся від хлопця. – Байдуже. Але потім навіть не нервуй, коли всюди будуть крихти.

- Домовились, - посміхається Алекс.

Круасан зі свіжим хрумким салатом, пряною куркою, смаженим яйцем та ароматними овочами виявився дуже смачним. Таке запашне вершкове тісто і соковитий томат. Від цього букету смаку мій рот наповнюється слиною.

- Дякую, це дуже смачно, - кажу з набитим ротом.

Чоловік лиш посміхається та тягнеться до серветок. Його рука опускається на мою сорочку, витираючи краплю соусу зі шкіри. Ще трохи і вона би замастила тканину.

За вікном починає підійматися сонце. Чорне небо змінюється на сіро-блакитне, викликаючи дрижаки по тілу.

- Буде дощ, - витираю пальці, заглядаючись в лобове скло на небо.

- Дивилася прогноз? – очі Алекса дивляться у моє бокове дзеркало поки він перестроюється.

- Ні. Небо таке важке, падає на землю. Буде дощ.

Заходимо в офіс як і зазвичай рано. В холі нас зустрічає охоронець. Дарен ніколи не посміхається і не говорить. Лиш сухий кивок голови і хлопець продовжує патрулювати.

Ліфт зупиняється на нашому поверсі, роблю крок і завмираю. Алекс врізається в мою спину.

- Ліві, що таке? – міцні долоні трохи підштовхують мене вперед за талію аби не затримувати ліфт.

- Чого ви всі тут так рано? – вражено оглядаю свою команду.

- Ми готові працювати, - весело оголошує Хейлі.

Мене зустрічають усміхнені обличчя. Щось в грудях починає щемити та розтікається по венам вдячним теплом.