Глава 7

Невпевнений стукіт у двері відчиненого кабінету змушує підняти голову. На порозі стоїть Алан із своїм ноутбуком в руках.

- Проходь, - втомлено посміхаюся.

Алан ставить біля мене ноутбук та відкриває. На екрані відображається двовимірна модель саду.

- Ми встигли із Вікі зробити це, - хлопець поправляє квадратні окуляри на переніссі.

Пильно оглядаю проєкт, примружуючи очі.

- Добре, дуже добре, - задоволено кажу я. – Внести невеликі доповнення і можна показувати клієнту.

Відкидаюся в кріслі.

- Вік обіцяла завершити сама, а я можу взятися за дизайн кімнат з іншими.

- Так. Алане, ти відповідальний за цей проєкт. Мені поки потрібно зайнятися клубом, тож ти головний.

Бачу як хлопець стискає щелепу на кутастому обличчі.

- До мене завжди можна підійти з питаннями, я завершу з основною частиною  дизайну і повернуся до вас.

- Добре, тоді я підтримуюся концепції. У Валері є ідеї щодо ванних кімнат.

- Чудово, - посміхаюся та підсуваю до себе свій ноутбук.

Алан швидко виходить. До мене долітають розмови співробітників. Алан вправно координує роботу. Я поринаю у проєкт Крістіана. Паралельно зв’язуюся з головним дизайнером в Мічигані.

- Ліві, - радісний крик Кори змушує мене здригнутися. – Ой, вибач. Я тебе налякала.

- Пусте, - встаю зі свого місця і спираюся на край столу. – Як все пройшло?

- Все було ідеально. Договір ідеальний. Зустріч пройшла успішно і Алекс просто чудо. Так професійно відповів на всі запитання містера Тейлора.

- Рада чути, - роблю ковток вже крижаної кави та кривлюся.

- І він чекає чорновий дизайн до кінця четверга, - каже дівчина, винувато кривлючись.

- Четверга? – різко кладу чашку.

- Так. Проєкт подивиться його дружина, якщо все ок, то одразу запускаємо будівельників. А якщо будуть уточнення і доопрацювання, то в неділю ввечері потрібно надати виправлений варіант. І з понеділка обов’язково все запустити у роботу.

- Коро, це, - намагаюся підібрати слова.

- Так. Я знаю. Але це його умова. Ми намагалися відтягнути як могли, але він не захотів поступатися. До речі, ми з Алексом пообідали разом. Це було чудесно. Він такий цікавий і вихований.

- Ага, точно. Поклич, будь ласка, Алана.

Сідаю швидко на місце і розгублено відкриваю всі можливі програми, необхідні для дизайну і проєктування.

В кабінет входить Алан, за ним Алекс.

- Як ми встигнемо, - підіймаю налякані очі на Алекса.

- Ліві, головне не панікуй. Ми впораємося, - запевняє мене Алекс.

- А що сталося? – уточнює Алан.

Зриваюся з місця і починаю міряти кроками кабінет.

- Готовий проєкт потрібно здати до кінця четверга. А можливі доопрацювання до кінця дня неділі. В нас чотири дні на все про все.

Алан лиш піджимає губи.

Алекс широким кроком перекриває мені шлях і кладе долоні на мої плечі, зупиняючи мене. Киває Алану і хлопець виходить.

- Ліві, подивись на мене, - ніжно просить Алекс.

Підіймаю погляд і стикаюся з його прекрасними жовтневими очима.

- Не панікуй. Все не так страшно як здається. Дружина містера Тейлора дала цілих десять сторінок із описом того, яким вона хоче бачити будинок. Алан вже читає їх.

- Але часу мало. І ще паралельний проєкт його сина.

- Ліві, просто дихай і заспокойся. В паніці ти витрачаєш дорогоцінний час.

- Я не можу, - відчуваю як тіло ціпеніє від напруження.

- Закрий очі, - просить Алекс і я недовірливо дивлюся на нього. – Закрий, будь ласка.

Все таки слухаюся і закриваю очі.

- А тепер сконцентруйся тільки на своєму диханні. Вдих видих.

Роблю так як каже хлопець.

- Вдих видих, - тихий голос вводить в стан спокою. – І ще раз.

Підіймаю руки та ставлю на долоні Алекса на моїх плечах. Роблю ще один глибокий вдих і відчуваю як серце заспокоюється, вже нікуди не біжить.

Притуляюся до чоловіка та обіймаю за талію. Костюм приємно холодить мою щоку.

- Дякую, - тихо кажу, вдихаючи ще раз.

Долоні Алекса опускаються на мої лопатки, і підборіддя спирається на мою скроню.

Так спокійно і затишно.

- А зараз ти підеш на обід, - каже чоловік біля мого вуха.

- Ні, - різко відступаю я. – Робота.

- Нікуди не дінеться. Ти нічого не їла, Ліві. Так не можна. Йди.

- А ти?

- Я був з Корою, якщо ти не забула, - невдоволено відказує Алекс.