Глава 5

Дизайнеру готелю потрібно віддати належне. Дійсно затамовує подих.

Я та Хейлі одночасно зупиняємося та роздивляємося все. Яскравий жовтий хол, червоні дивани та крісла, торшери та дубова стійка адміністратора. В кожному квадратному сантиметрі відчувається дух вісімдесятих.

- Ласкаво прошу до готелю “Screw”, - посміхається Крістіан.

- Ви назвали готель винт? – дивується Хейлі.

- Одразу видно, що ви дитина 2000-х, це сленгова назва. Так раніше називали скрегіт пластинок.

- О, тут і програвач є, - радісно пищить дівчина.

Хейлі підбігає до програвача і роздивляється пластинку на ньому.

- Ваші три номери на останньому поверсі. Тож у вас буде час все роздивитися і запропонувати мені ідеї щодо нового клубу. Дакота вас проведе, ваші речі принесуть згодом. Поки влаштовуйтесь, якщо зголодніли, зверніться знову таки до Дакоти. Я приїду по вас через дві години, поїдемо відриватися.

Крісітіан підморгує мені та входить з готелю, надягнувши окуляри.

Дакота приязно посміхається та заправляє своє кудряве волосся за вуха. 

Коридор нашого поверху насиченого фіолетового кольору. Алексу дістається номер не далеко від ліфту, наші з Хейлі навпроти одне одного в кінці коридору.

Отримую свій ключ-карту та прогулююсь номером.  Насичено сині стіни, темна підлога. Широке ліжко, телевізор із будиночком позаду, крісло біля каміну та торшер. Загалом номер не великий, але світлий і затишний. Заглядаю у ванну, всюди блакитна плитка.

Поки чекаю багаж, проходжу в коридор та мандрую поверхом. Довгий коридор завершується широким напівкруглим залом, великі панорамні вікна відкривають огляд на місто, ноги утопають у ворсі зеленого килиму, колом стоять дивани, тут є і програвачі, куди треба кинути монетку аби вибрати пісню, ігрові автомати. Лунає легкий джаз.  За невеликою барною стійкою біля кавомашини стоїть дівчинка у коротких шортах. Біля неї зручно вмостився Алекс та посміхається до працівниці.

Бідна дівчинка ледь не випускає з рук холдер. Направляюся до них та опираюся об стійку поруч із Алексом.

- Вітаю у готелі «Screw», - посміхається до мене дівчина. – Можу запропонувати каву або освіжаючі коктейлі, чай?

- Каву, будь ласка, міцне есперессо.

Дівчина киває та простягає Алексу його замовлення.

- Вже є ідеї? – хлопець робить ковток кави і його перебиває випуск пари з кавомашини.

- Поки рано щось казати, - знизую плечима і обертаюся до дівчини. – Давно тут працюєте?

- Десь з місяць, - знову таки з посмішкою відповідає дівчина і зрідка кидає зацікавленні погляди на Алекса.

- Задоволені роботою? – цікавиться хлопець, криво посміхаючись дівчині.

- Так, але шкода, що не довго мені ще працювати, весь поверх мають переробити під нічний клуб. А мені подобається тут.

- Тільки цей поверх? – уточнює Алекс.

- Так, містер Тейлор хоче невеликий клуб тільки для гостей готелю та їх друзів. Це буде закритий клуб. – І не впевнено додає. – Ну, ходять такі чутки.

Дівчина простягає мені чашку з кавою. З вдячністю приймаю її та направляюся до вікна. Ковток гіркого напою зігріває мене з середини. Внизу кипить життя, потік машин та людей.

Волоски на моїй шиї стають дибки. Сигнал того, що Алекс стоїть одразу позаду мене.

- Не складеш компанію дівчині? Ти їй сподобався, - кажу, не обертаючись.

- Мене це не цікавить, що потрібно я вже дізнався, - байдуже відказує чоловік.

- Якщо дівчина має рацію і клуб має бути тільки на цьому поверсі, тоді наша задача трохи спрощується. Не такі великі масштаби. Декілька номерів варто залишити в якості приватних кімнат. Кожну стилізувати, поставити дартс, більярдний стіл.

Обертаюся до хлопця та утопаю в його очах.

- А в цій залі посередині повісити велетенський дискобол, - продовжую розповідати, не відриваючись від його очей.

- Так, було б чудово. Готовий закластися, що Крістіан повезе нас до свого клубу, - криво посміхається Алекс.

- Можливо, головне аби ми могли обговорити нашу роботу, а де це буде мене не дуже хвилює, - потискаю плечима і допиваю каву одним ковтком. – Вибач, але мені треба відпочити.

Обходжу Алекса та шляхом кладу чашку на стійку.

В номері приймаю душ та лягаю в готельному халаті з рушником на голові в ліжко.

Від сну мене відриває стукіт у двері.

- Хвилиночку, - гукаю я.

Поправляю халат та відкриваю двері. На порозі стоїть Дакота з коробкою.

- Містер Тейлор просив передати це вам. Через годину він очікуватиме внизу.

Забираю коробку з рук дівчини та закриваю двері. Оксамитовий чорний картон контрастує з білосніжною постіллю. Підіймаю кришку і оглядаю чорну тканину.

Це сукня. Прикладаю до себе. Закоротка як на мене. Звичайна чорна сукня на тоненьких бретельках.