Глава 4

Алекс скеровує авто на парковку біля мого будинку та глушить двигун, прибирає долоні з керма. Я сиділа всю дорогу мовчки на задньому сидінні. Нічого хорошого ця вечеря принести не може. Мій колишній хлопець і теперішній в нашій квартирі.

Алекс виходить з авто та відкриває мені двері. Я навіть приймаю його руку. Виходжу і дістаю із сумочки ключі. Мої руки злегка тремтять. Згадую про хлопця, який цього вечора є нашим гостем та обертаюся до нього. Алекс тримається за крок від мене, нечутно йшов за мною до дверей. Долоні його сховані в карманах брюк. Хлопець виглядає спокійним, але я натикаюся поглядом на його очі,  в глибині яких можна помітити переживання.

Підходжу до дверей та намагаюся потрапити ключем в замок.

- Чорт, - лаюся подумки.

Двері піддаються, Алекс притримує їх для мене і ми проходимо в будівлю. До квартири ми добираємося в тиші. Цифри поверхів невпинно біжать наверх, не чуючи моїх думок. Вже майже біля дверей я нахиляюся до Алекса.

- Люк працює хірургом, - пояснюю я.

Відповісти Алекс не встигає, перед нами відчиняються двері і на порозі стоїть Люк, посміхаючись мені. Хлопець зняв свій медичний одяг і тепер вбраний в джинси та мою улюблену блакитну сорочку.

- Привіт, люба, - чоловік швидко цілує мене в губи та обіймає однією рукою за талію. – Я Люк – хлопець Ліві.

Хлопець простягає Алексу долоню і той, потискуючи її, сухо посміхається.

- Алекс – новий юрист та акціонер компанії, - спокійно представляється Алекс.

- Проходьте, - Люк пропускає нас у вітальню. – Алекс, дякую за подарунок, консьєрж передав.

Кидаю швидкий погляд на Алекса. Ще тиждень тому я би ніколи в житті не повірила, що він стоятиме на нашій кухні поруч з Люком.

Люк проводить Алекса у вітальню, я залишаюся на кухні. Хлопці розмовляють між собою. Люк допитує про справи Алекса в Європі і розповідає про клініку. Я тим часом прислуховуюся до їх розмови та накриваю на стіл. На кухні стоїть пакунок, певно, той, що передав Алекс. Дістаю звідти пляшку вина, повертаю до себе етикеткою. Одне з моїх улюблених. А ще тут сири та виноград. Розкладаю все по тарілках.

- В мене все готово, - кличу чоловіків до столу.

Люк заходить першим на кухню та розповідає свою корону історію про те, як раптово ожив пацієнт в палаті.  Алекс навіть сміється. Сідаю по середині столу, чоловіки сідають навпроти один одного.

Алекс відмовляється від віскі одразу. Кладу біля нього стакан з водою, завчасно підготовлений мною.

- Дякую, - Алекс ніжно мені посміхається та робить ковток води.

Оглядаю вечерю. Гриби, всюди є гриби. Чудово, посміхаюся про себе. Алекс також це помічає, але натомість кладе собі на тарілку основну страву фаршировані гриби з м’ясом та вершками.

- Люк часто готує, коли видається така можливість, - посміхаюся до хлопця та потискаю його долоню.

- Хтось же має цим займатися. Моя робота завершується в клініці, а Ліві часто працює і в дома після роботи.

- Як ви познайомилися? – цікавиться Алекс.

- Нас познайомила Луїза, - починає свою розповідь Люк, а Алекс лиш хмикає на його відповідь і криво всміхаються одними вустами. –Я тоді тільки-но переїхав в Чикаго з Детройта. Луїза товаришувала з моїм батьком. Так вийшло, що я народився в сім’ї лікарів. А мій батько у свій час оглядав бабусю Олівії. Проте не все можна вилікувати, нажаль.

Люк ніжно цілує мої пальці, ніби виказуючи співчуття.

- Це мабуть була доля. Зустрітися з Ліві вперше тільки два роки тому, хоча наші батьки бачилися кожного року. Тож нас познайомила Луїза.

- А далі Люк мене причарував, - посміхаюся я, дивлячись як Алекс відрізає шматочок гриба.

- Я дуже старався. Ліві була неприступна, але мені таки це вдалося.

- Прекрасно, - відказує Алекс і підносить до губ виделку.

Уважно спостерігаю як він повільно прожовує їжу. Алекса виказує лиш те, як злегка здригнулася його брова.

Я навмисне попросила Люка приготувати і замовити виключно одні гриби. Алекс їх ненавидить. Ні, він не страждає від алергії на них, просто ненавидить. Марта завжди готувала щось окремо для нього, коли ми вечеряли разом. З насолодою спостерігаю як хлопець їсть гриби.

- Як тобі страва? – звертаюся до хлопця.

- Дуже смачно, - щиро посміхається Алекс та продовжує їсти.

Моя посмішка зникає з обличчя. Я очікувала, що він втече як побачить гриби. Мабуть, це дуже по дитячому.

- А як твоє особисте життя? Можу я таке запитати? – цікавиться Люк.

- Моя доля поки наді мною тільки насміхається, - сміється Алекс. – В Чикаго я приїхав сам.

Все це вся відповідь. Алекс робить ще один ковток води.

- Можливо саме тут знайдеш і ти свою долю, - посміхається Люк.

Наївшись, відсуваю тарілку та беру бокал червоного вина, відкидаюся на спинку стільця, спостерігаючи за чоловіками. Обидва почувають себе комфортно, обидва виявилися фанатами баскетболу і обговорюють останні події у світі спорту. Я лиш слухаю їх, розглядаючи напій в моєму бакалі.