Глава 2

Цей день настав. Вчорашній день я провела ще раз впорядкувавши всі документи. Тож я знову не виспалася, не пам’ятаю коли я востаннє нормально їла, напевно коли Люк готував вечерю тиждень тому. Перед моїми очима і досі стоять всі ці цифри та діаграми. Півночі я провела за репетицією презентації. Я маю справити враження освіченого, компетентного керівника.

Укладаю після душу висушене волосся рівними пасмами, наношу свіжий макіяж, малюю стрілки на очах темно-коричневим олівцем, на губах нюдова помада. Коли рясно підфарбовую вії, дзвонить мій телефон.

Це Наталі телефонує по відео зв’язку.

- Привіт, - відповідаю я та ставлю телефон на раковину.

На задньому у дівчини величні гори, Наталі виглядає набагато свіжішою, рум’янець на щоках, очі блистять.

- Що це таке з тобою? – зойкає подруга.

- Що таке? – оглядаю своє тіло.

- Ти схудла. Ще більше схудла. Ліві, так не можна, - повчає мене подруга.

- В мене було багато роботи. І Люку подобається, - відмахуюся я.

Хлопець сказав мені про це вчора вечері, коли йшов на роботу.

- Люба, ти стала ще прекраснішою. Мені подобаєшся така ти, - казав хлопець на прощання, коли я виходила з душу.

Наталі невдоволено пирхає.

- В твого хлопця якісь збочені вподобання. Ти втратила всі свої форми, ну майже всі, - дівчина дивиться на мої груди.

- Наталі, перестань розглядати моє тіло, - поправляю рушник намотаний на тілі.

- Ти вже обрала, що одягнеш? Перше враження має бути незабутнім, - посміхається подруга. – Покажи мені.

Беру телефон і йду до гардеробної. Дістаю із шафи свою найгіршу просту фіолетову сукню-футляр з довгими рукавами, перевіряючи реакцію подруги.

- Ні. Це зовсім не те, - верещить Нат. -  Ця сукня вийшла з моди ще п’ять років тому.

Я сміюся та закидаю сукню назад глибоко в шафу. Потрібно давно було її викинути.

- Зараз я одягнуся, - ставлю телефон на полицю.

- Тут так добре, -  продовжує подруга говорити, поки я одягаюся. – Такого чистого повітря я ще ніколи не вдихала. Ми ходимо на прогулянки кожного вечора, гуляємо містом або йдемо до гір. У наших сусідів є семирічний син і собака. Коли Макс зайнятий справами, я ходжу гуляти з ними. В них такий чудовий лабрадор.

Поправляю волосся, відкидаю пасма назад і спираю телефон на речі на полиці.

- Оо, це вже інша справа. Покрутися, - просить подруга.

Повільно обертаюся, розвівши руки в сторони.

- Мені подобається. Чудово, - задоволено посміхається дівчина.

Окидаю себе оком у дзеркалі. Я обрала широкі штани світло-бежевого кольору, шовковий оливковий топ, заправлений в штани, і піджак світлішого зеленого кольору. Бежеві туфлі-човники. Моє волосся привабливо відтінюється світлими кольорами одягу, а обличчя набуває свіжішого кольору.

- Як ти почуваєшся перед приходом нового помічника?

- Трохи нервую. Чому Макс не хоче сказати хто це? Може я недостатньо підготувалася. Я занадто юна для керівника такої ланки.

- Ліві, люба. Ти найкраща, найрозумніша і найпрофесійніша. Відкинь всі ці безглузді думки. Стався до цього простіше. В тебе з’явиться досвідчений помічник, на якого ти зможеш покластися. А може він ще і симпатичний, - веселіше додає Наталі.

- Ти нестерпна. Заспокойся, жінко. Ти вже вагітна, і до того ж від мого брата.

- Так я і не для себе, - сміється дівчина.

- І не для мене, - додаю я.

- Ну звісно. Люк.

-  Мені час. Бувай.

Відключаюся швидше, ніж дівчина скаже знову щось про моє особисте життя. І до того ж мені вже час. Хочу підготуватися ще раз перед нарадою.

На вулиці мене вже чекає таксі.

Доїжджаємо до офісу навіть без заторів. На своєму робочому столі розкладаю папери по окремим стопкам: постачальники, інвестори. Перечитую мабуть всоте свою доповідь.

- Тук, тук. Можна? – на порозі стоїть Кора у завузькій спідниці і червоній блузці.

- Заходь, - запрошую дівчину.

Вона проходить в кабінет і спирається стегнами на стіл.

- Цікаво, він молодий? – ніби ненароком запитує дівчина і стикається з моїм серйозним поглядом. – Не хотілося би якогось дідуся, нам потрібен сучасний погляд. А ще якщо він симпатичний і холостий, - мрійливо каже дівчина.

- Коро, не про це тобі зараз потрібно думати. Я все ще чекаю від тебе звіт про запуск нової реклами.

- А я ще не відправила? – запитує дівчина, хлопаючи віями.

Робить вигляд дурненької. Але такою вона точно не є. Справжня зміюка, як прозвала її Хейлі у першу їх зустріч. Але вона дійсно дуже професійна.

- Ні. Не відправила. Сподіваюся, що хоч твій звіт для наради готовий?

- Звісно, - посміхається дівчина. – Зараз  тобі направлю.