Глава 1

Сонячні промені пестять моє обличчя. Ліниво підтягуюся у ліжку, відкидаю ковдру. Люк лежить на животі, мружачи очі від сонячних променів. Нахиляюся до чоловіка і ніжно цілую в плече. Він просинається і веде плечем в сторону.

- Ліві, ти знову залишила вікно відкритим, навіщо нам потрібні штори, - Люк повертається на спину і долонею закриває очі.

- Доброго ранку, буркотун., - швидко цілую хлопця в губи.

- Люба, мені на роботу в обід, - стогне Люк.

Закриваю штори та йду до ванної кімнати.  Намагаюся зібратися як можна тихіше, не розбудивши Люка. Хлопець солодко спить, мимоволі милуюся ним. Люк симпатичний: коротке русяве волосся, сірі очі, гострі вилиці, пухкі вуста. Навіть не знаю в який момент я погодилася на відносини, але він був чарівним і я не встояла. Люк – хірург в престижній клініці, він частенько затримується на роботі.  Навіть не пам’ятаю, коли він прийшов цієї ночі.

Біля дверей оглядаю себе в дзеркальній стіні. За вісім років моє обличчя втратило округлість, риси стали більш відточеними. Моє волосся тепер світліше з мідяним відтінком. Зелена сукня футляр, високі підбори, макіяж, волосся легкими хвилями спадає на плечі.

Біля під’їзду мене же чекає таксі. Рік тому я переїхала зі своєї затишної квартирки з видом на Лінкольн  парк до Люка в центр міста. Ми їдемо кам’яними джунглями до нашого скляного офісу. Наш кришталевий замок, як називають його усі наші рідні. «Джонс Арт-Буд» - наша гордість, зокрема ця філія, яку мій брат – Макс – збудував сам з нуля. І не дивно, що вона є найбільш прибутковою з інших трьох. Хоча філію в Італії батько відкрив не так давно. Тато вважав, що хоч так мама захоче переїхати назад до Італії, але цього не сталося.

Переді мною відкриваються розсувні скляні двері і мене вітає наш адміністратор Марк.  Молодий хлопець, якого Макс найняв минулого року після проходження практики у нас. Хлопець ще студент, тож це непоганий підробіток. Його замінює іноді моя асистентка Хейлі.

Хейлі молодша за мене на п’ять років. Кращої помічниці годі й шукати, дівчина уважна, чуйна, пунктуальна і напрочуд надійна. З нею можна поділитися будь чим і це не вийде за межі мого кабінету. Сьогодні мідне волосся Хейлі зібране у хвіст, а овальне обличчя з пухкими губами та великими блакитними очима відкрите та трохи рум’яне.

- Хейлі, ти знову бігла від метро? – цікавлюся я, проходячи з дівчиною до ліфту.

- Ні, просто швидко йшла, - звінко відказує дівчина.

- Твій робочий день починається о дев’ятій. Не обов’язково приходити разом зі мною так рано.

А я приходжу завжди за годину до початку робочого дня.

- А хто тоді з Вами вип’є кави? – посміхається дівчина.

- Я просила тебе не називати мене на Ви, коли ми на одинці. Я відчуваю себе некомфортно і надто владно, - сміюся я.

- Я приготую каву і одразу прийду, - дівчина кладе сумку на свій стіл біля мого кабінету і швидко йде до кухні.

- Дивись не перечепись, - гукаю у слід.

Проходжу до свого кабінету, він із дерев’яними панелями, купою світла і зелених рослин. Весь офіс нагадує оазис, що повільно поглинає бетон.

Дівчина повертається з двома чашками ароматної кави.

- Ваша міцна без цукру і вершків, - Хейлі ставить біля мене чашку.

- Дякую, - роблю перший ковток, кава віддає приємною кислинкою.

- Як ти таке можеш пити? – цікавиться Хейлі.

- До всього з часом звикаєш. З часом змінюються смаки, я раніше пила таке солодке, що могла виникнути цукрова кома. Я не жартую. І до того ж це шкідливо для фігури, - посміхаюся я.

Я дійсно стала більше піклуватися про себе. Тепер я не їм цукор, відвідую спортзал як тільки в мене з’являється вільний час.

- До тебе записалися на зустріч на десяту ранку, - Хейлі сідає навпроти мене на стілець.

- Хто?

- Просили не казати імен, але будь-ласка нічого не плануйте.

- З офісу я сьогодні не піду. В мене купа роботи, потрібно завершити дизайн дитячої для сім’ї Робертс.

- Це той твій друг? – цікавиться Хейлі.

- Так. Вони просили допомогти з кімнатою для молодшої дочки. Та і так купа справ. Тож я буду на місті для загадкового гостя.

Допивши каву ми беремося за роботу. Я з головою поринаю в роботу. Донька Зака та Сари обожнює лисиць. Я вирішила зробити дизайн в лісовому стилі, а на стіні ми обов’язково намалюємо акварельних лисиць. Наша художниця розфарбує стіни. Роблю на планшеті заготовки до картини.

Двері тихенько причиняються і в них заглядає Наталі.

- Привіт, мій загадковий відвідувач, - встаю і йду до подруги.

Міцно обіймаю дівчину.

- Я розлючена, що маю записуватися до своєї кращої подруги, - дує губи Нат.

- Сідай, - відсуваю для подруги стілець. – Як ти себе почуваєш?

- Прекрасно. Я можу бути дуже продуктивною, - широко посміхається дівчина.

- Тобі не можна, - попереджаю подругу.