Глава 18

Тато повертається з відрядження раніше на день. Весь вечір він може присвятити мені та брату. Ми йдемо на атракціони, як колись у дитинстві. Але розмови вже не про іграшку із тиру чи солодку вату, а про майбутнє. Моє майбутнє. Спеціальність, навчання, університет. В пріоритеті буде звісно менеджмент, але паралельно ще закінчу факультет дизайну. Буде важко поєднувати, але це найкращий вихід. По переїзду в Чикаго я зможу поступити до інституту мистецтв. А далі все життя тільки в моєму розпорядженні. Головне, що Алекс буде разом зі мною. Ми пройдемо це все разом. Він зможе працювати юристом у філії в Чикаго разом із Максом.

Життя починає вимальовувати приємні перспективи. Мрії стають реальнішими.

Тож коли за мною заїжджає Зак, я знаходжусь у піднесеному настрої.

- Привіт, - стрибаю в машину на заднє сидіння.

- Привіт. Ти в доброму настрої? – посміхається хлопець.

- А де Сара? – з цікавістю оглядаю Зака.

Він виглядає інакшим. Без костюму хлопець здається молодшим. Джинси і футболка роблять його більш комфортним. Обличчя виглядає розслабленим та веселим, зникла та напускна серйозність.

- Ми заберемо її на сусідній вулиці. Не можна аби твоя мати її побачила.

- Мами не буде майже до мого випускного, - запевняю хлопця.

- Сукню вже обрала? – Зак одягає сонцезахисні окуляри і ми їдемо за Сарою.

- Можна сказати і так. Ми з Наталі думаємо обрати щось у Вілли. Вона вчора надіслала нам листа.

- Паперового? – скидає брову під окулярами Зак.

- Так. Де вона написала, що буде рада допомогти нам із випускними сукнями.

- Це напевно все фото у газеті. Всі жінки питали, чия сукня на тобі. І моя мати мені майже діру проїла в голові. Дякую, тепер я буду знати, що їй сказати.

Зак зупиняє машину біля низенької дівчини на сусідній вулиці. Вона тримає у руках велику сумку, одягнена в протерті широкі джинси та блакитну майку. Сара мила дівчина, в неї темне каштанове волосся, каре обрамлює її тонкі риси обличчя.

- Привіт. Я Сара, - дівчина простягає мені руку, як тільки сідає на переднє сидіння.

- Олівія, - потискаю руку дівчини і посміхаюся.

- Тепер, Ліві, веди нас до найсмачнішого гарячого шоколаду, - Зак цілує пальці Сари.

Хлопець дивиться на дівчину із захопленням, а вона відповідає посмішками на кожен його закоханий погляд.

Зак зупиняє авто на парковці. Нас зустрічає залита сонячним промінням, колись жовтого кольору, вивіска «Джим і Джилл».

Зак скептично оглядає цегляний будинок і брудний провулок.

- Мені можна питати як ти знайшла це місце? – хлопець підіймає брови.

- Алекс показав. Скоро твоя думка зміниться, - посміхаюся я та йду до дверей.

- Алекс – це твій хлопець? – цікавиться Сара.

- Так.

В закладі напрочуд багатолюдно. Біля стійки мене замічає Джилл. Жінка привітно посміхається і я йду до неї.

- Привіт, люба.

- Знайдеться для нас столик? – посміхаюся жінці.

Джилл проводить нас до віддаленого столику біля входу на кухню.

Зак із Сарою сідають на диванчик, оглядаючи все навколо.

- Чого бажаєте? – Джилл готова записувати наше замовлення в блокнот.

- Гарячий шоколад. Всім.

- Добре, може щось перекусити? – жінка дивиться на моїх друзів.

- Ні, дякую. Почнемо з шоколаду, - Зак чарівно посміхається до Джилл.

- Зараз принесу. Алекс приєднається до вас? – цікавиться жінка.

- Ні. Сьогодні ми без нього.

Сара дістає свій планшет із сумки.

- Не будемо гаяти час. Зак ввів мене в курс справи. Я зробила декілька начерків по оформленню, спираючись на описи до книги.

Зазираю у планшет і ахаю. Це той самий Кастіл, змальований з мого малюнку. Тільки на картинці він тримає каміння і дивиться впевнено вперед, а на задньому плані зображені його суперники – Мінотавр та Горгона.

- Це буде прекрасна обкладинка, - задоволено кажу я.

-Я рада, що сподобалося, - дівчина гортає далі зображення. – Це начерки по окремим атрибутам. О, а це лабіринт.

 - Скільки часу ти витратила на це все? – дивуюся я.

- Це простіше, ніж картини на полотні, і швидше.

Офіціантка приносить наші замовлення. Я вичікую реакції від друзів. Сара робить перший ковток і її очі округлюються.

- Це дійсно дуже смачно, - піднесено каже дівчина.

- Дуже, - погоджується Зак. – Щодо друку книги – я вже домовився з батьком. Редактор перевіряє текст.

- Але, - починаю я, проте Зак мене зупиняє.

- Ми не будемо нічого змінювати, але пройти елементарну перевірку на помилки варто, - запевняє мене хлопець.