Глава 17

Мій сон переривають ніжні доторки до моєї щоки. Тихій шепіт на вухо. Відкриваю очі і переді мною постає великий букет різнокольорових німфей.

Доброго ранку, кохана, - м’які вуста торкаються моєї щоки, чоловічий аромат огортає мене.

Солодко підтягуюсь у ліжку, ковдра сповзає з мого тіла. Я швидко натягую її назад, прикриваючись. Алекс хрипло сміється.

Кидаю на хлопця сердитий погляд.

- Нас чекають у кафе внизу, - хлопець сідає на ліжко біля мене, заправляє пасмо мого волосся за вухо.

Алекс виглядає щасливим, веселість затопила його погляд. Жовтневі очі дивляться із ніжністю, коханням.

- Я кохаю тебе, - на видиху промовляю я.

Широка посмішка розквітає на обличчі Алекса,

Хлопець тягнеться рукою до моєї ноги і за гомілку тягне мене до себе.

Викрикую від несподіванки та штовхаю хлопця я в плече. Оксамитовий сміх заповнює кімнату,  Алекс притягує мене для поцілунку.

Ці палкі доторки губ нагадують його поцілунки вночі спочатку на берегу океану, а згодом і в цьому номері. Його теплі долоні, сильне тіло.

- Як би я не хотів бути з тобою тут вічно, але нас чекають,  - нагадує мені хлопець, повертаючи мене з мрій.

Швидко цілую його в щоку і сильніше кутаюся в ковдру, незграбно встаю з ліжка та прямую в сторону ванної, але мене зупиняє голос Алекса.

- Ліві, - хлопець так і сидить на краю ліжка. – Я поїду за тобою. Куди б ти не пішла вчитися, я переведусь за тобою.

Голос Алекса спокійний впевнений, погляд його твердий.

- А тато? – повільно наближаюся до хлопця, стаю між його розведених ніг, долонями обіймаю обличчя хлопця.

- Я найму робітника, він буде жити з ним якийсь час.

- Алекс, це, - великими пальцями проводжу по щокам хлопця.

- Ластівко, я безмежно тебе кохаю. Куди ти, туди і я, - крива посмішка грає на обличчі Алекса.

Радість та щастя переповнюють мене. Кидаюся на хлопця із поцілунками, завалюючи його на ліжко. В мить хлопець нависає наді мною та пристрасно цілує. Алекс насилу відривається від мене.

- Нас вже зачекалися. В тебе стає дедалі менше часу на душ, - Алекс цілує мій кінчик носа.

Сердито пирхаю та встаю з хлопця. Відкидаю ковдру, в яку була замотана, сміючись біжу до ванної кімнати. Жадібний погляд Алекса супроводжує мене, доки я не зачиняю двері.

В кафе при готелі малолюдно. Інтер’єр простенький: коричневі дивани, білі столи, світлі стіни. Постояльці сонно потягують каву, хрустять тостами.

Наталі помічає мене першою, хитра посмішка осяює її обличчя, ніби обіцяє, що мене ще чекає допит один на один.

- От і наші голуб’ята, - махає виделкою Маркус. – Ми вас вже зачекалися.

Алекс відсуває для мене стілець і сам сідає поруч зі мною. Беру в руки меню та оглядаю список сніданків. Обираю яєчню з беконом, ковбасками та томатами. Алекс йде зробити замовлення, а я намагаюся уникнути погляду подруги. Тим часом команда весело гомонить за столиками.

- Макс, тепер я можу замовити собі величезну піцу ? – Фред благально дивиться на свого капітана.

- У жовтні ти вже маєш бути у формі, - повчає хлопця брат.

- Нарешті. Приїду додому, зайду в улюблену піцерію. Прямо там з’їм піцу з ковбасками, а м’ясну візьму додому, - мрійливо каже хлопець, кусаючи шматок піджареного тосту.

Хлопці сміються і відпускають декілька жартів про гладкий пивний живіт.

Алекс повертається з двома тарілками яєчні.

Я жадібно налягаю на їжу, шматок тосту вимочую в рідкий жовток. Хрусткий бекон, яйце і ароматні томати. Задоволено прикриваю очі, повільно прожовую їжу.

- Алекс, якщо твоя дівчина так кайфує від їжі, то уявляю яка вона в ліжку, - починає Дерек, але потиличник від Макса змушує його замовчати і пробурмотіти вибачення.

Наталі нахиляється до мене.

- Я хочу усіх подробиць, - очі дівчини аж блищать.

У відповідь закочую очі та мовчки доїдаю свій сніданок.

Тренер з’являється ніби нізвідки над головою Фреда, опускає долоні на плечі хлопця та свистить у свисток.

Фред опускає з переляку виделку.

- Командо, автобус чекає.  Через 10 хвилин відправляємося. Хто не встигне -  буде бігти слідом.

Жорсткий голос наповнює приміщення. Тренер ще раз свистить у свисток та виходить на вулицю. Хлопці буквально запихають в себе залишки їжі та вибігають на вулицю.

- Він дійсно би змусив бігти за автобусом? – здивовано дивлюсь на брата.

- Здається, я розповідав як він змусив Стівена проповзти на дупі через все поле за те, що той забув форму.

- Ні, не розповідав, - вражено кладу виделку на край тарілки. – Якщо ти хочеш бути схожим на нього, то обрав ти, брате, поганий приклад.

Алекс сміється в кулак, а Наталі з посмішкою дивиться в сторону.