Глава 14

Почуваю себе пом’ятою та спустошеною. Я так і заснула одягнена в ліжку. Важко виплутуюся з під ковдри, все тіло ниє. Швидко приймаю душ. Обличчя в мене набрякле, намагаюся це виправити легким макіяжем.  Одягаю джинси та футболку, беру з собою куртку.

Швидко набираю повідомлення Алексу, прошу заїхати за мною раніше. Він читає миттєво. Я полегшено видихаю. До початку занять в мене півтори години. Відкриваю двері та тихо спускаюся сходами. Біля дверей зустрічаюся з Мартою.

- Ліві, ти чого так рано? – дивується жінка і бачить моє обличчя. – Що сталося? Ти якась засмучена.

- Все добре, - стискаю руку Марти. – В мене є справи перед школою, Алекс мене відвезе. Передай братові.

- Олівія, - до мене долинає голос матері зі сходів. – Зачекай.

Дідько. ЇЇ вже мало тут не бути. Швидко обіймаю Марту та цілую в щоку.

- Я дуже поспішаю. Передай Максу, що я вже поїхала.

- Доню, зачекай, - кричить до мене мама, спускаючись.

Стрімко вибігаю з дому і майже стрибаю в машину до Алекса. Обертаюся на будинок, мама стоїть на ґанку, не наважуючись йти далі. Жінка протирає ключиці і з сумом дивиться мені в слід.

- Ластівко, - непокоїться хлопець. – Що сталося? Ти плакала?

Алекс бере мене за підборіддя та повертає до себе.

В його очах занепокоєння та безмежне тепло. І я в нього поринаю. Тягнуся до його губ, залишаю короткий поцілунок і посміхаюся. Я вдома.

- Поїхали швидше, будь ласка. Я потім все розкажу.

Алекс ще дивиться на мене декілька секунд і заводить двигун. Ми від’їжджаємо від будинку, мати так і залишається стояти на своєму місці.

Алекс не задає мені жодного питання, лиш кидає на мене занепокоєні погляди. Ми приїжджаємо першими до школи.

Хлопець бере мене за руку та веде в найближче кафе. Я сідаю за вільний стіл, а Алекс розмовляє з офіціанткою за стійкою. Дівчина стверджено киває та посміхається.

- Ластівко, ти як? – хлопець сідає біля мене та обіймає однією рукою.

Я повертаюся до нього, обіймаючи його обома руками, щокою опираюся на його таку затишну футболку, глибше вдихаю його аромат, міцні руки огортають мене наче в кокон.

- Вже все добре, - видихаю в його груди.

Алекс розриває наші обійми та змушує мене поглянути на нього, беручи мене обережно за підборіддя.

- Ти точно плакала. І права щока набрякла,  – пильні очі оглядають мене. - Що сталося?

- Мама, - здаюся я. – Ми вчора з нею посварилися. Того я і плакала.

- Ліві, - хлопець пригортає мене до себе. – Що між вами відбулося? Вона тебе вдарила?

- Ми не зійшлися в поглядах на моє життя, - криво всміхаюся я. – Але вже все добре.

До столику прямує офіціантка з двома чашками: чорна кава для Алекса, і щось залите вершками та полите шоколадом для мене.

- Ваше замовлення, - посміхається дівчина, кладе на стіл напої та йде до інших гостей.

- Я замовив тобі шоколад з вершками, политий шоколадом і з горіховим сиропом. Має бути дуже солодко.

Прикипаю очима до хлопця. Він неймовірний. Цілую його крадькома та роблю ковток.

- Це те, що було треба, - посміхаюся я.

Алекс витирає великим пальцем вершки з моїх губ та облизує свій палець.

- Це дійсно дуже солодко, - посміхається хлопець.

- Я дуже щаслива, що ти в мене є, - зачаровано дивлюся на хлопця, як його вуста притискаються до чашки, він робить ковток, адамове яблуко перекочується.

Побачивши мій погляд, Алекс цілує мене в маківку, ніжно перебирає моє волосся.

- Ластівко, чому мені здається, що ти щось приховуєш від мене? Чого ви посварилися з матір’ю?

- Я сказала правду. Просто я все сприйняла близько до серця. Не перші мої нотації та й не останні, - потискає плечима. – Досить вже про це. Ти пам’ятаєш про моє день народження?

- Звісно, - Алекс накручує пасмо мого волосся на палець.

- Нам доведеться провести його з усіма гостями, що запросить мама. Без тебе я там не зможу.

- Люба, я і не думав тебе залишати. Головне аби ти хотіла бачити мене, думка інших мені байдужа.

Переплітаю наші руки та вдячно посміхаюся хлопцеві.

Коли з напоями покінчено, ми йдемо до школи. Біля авто Алекса нас чекає Наталі.

- Я почала хвилюватися. Макс сказав, що ти рано поїхала по своїм справам. Але його тон мене насторожив. Що у вас сталося? – дівчина уважно дивиться на нас, намагаючись знайти відповіді на свої запитання.

Повертаюся до Алекса та ніжно цілую його.

- Побачимося вдома.

Хлопець стискає мене в обіймах та прощається з Наталі. Ми дивимося як він сідає в авто та їде від школи.

- Ліві, мої передчуття мене ніколи не підводили. Що таке? Що з твоїм обличчям? Ти наче наїлася солоного перед сном.