Глава 12

Неприємний скрегіт будильнику перериває мій сон, навпомацки тягнусь до нього та відключаю цю нестерпну мелодію. Все моє тіло протестує, дрімота знову долає мене. Буквально сповзаю з ліжка на підлогу, намагаючись відкрити очі.

Йду до ванної кімнати, знімаю піжаму і заходжу в душ. Повертаю вентиль і відскакую від води, вона обпікає шкіру крижинками.

Хоча б прокинулася.

Повертаю вентиль лівіше та зігріваюся під потоком води. Тепло розтікається по моєму тілу та я розслабляюся. Тепло води нагадує інше, людське тепло, обійми та поцілунки Алекса. Торкаюся кінчиками пальців до губ та посміхаюся. Мабуть, я виглядаю як мрійлива дурепа. Гола в душі і з широкою щасливою посмішкою.

Але мені добре, на душі спокій.

Це був не сон.

Гонима спогадами вилітаю з душу та забігаю в гардеробну.

Що одягнути сьогодні?

Сукня буде напевно занадто.

Обираю світлі скінні, чорний светр з широким горлом, улюблені кеди. Волосся збираю в пучок і залишаю пасма хаотично стирчати з нього. Підводжу очі тушшю та легкий блиск для губ.

Спускаюся на кухню. Макс снідає сам.

- Де Марта? – запитую я, оглядаючи кухню.

На кухні лежить немита миска від попкорну, чашки від кави та пусті пляшки від коли.

Залишаю сумочку на стільці біля брата та приймаюся за прибирання.

- Марти сьогодні не буде, вона прихворіла.

Пляшки викидаю в сміття. В раковині вимиваю брудний посуд.

- Сядь поснідай. Я залив пластівці і тобі.

- Що сталося з Мартою?

- Тиск, - говоре брат, жуючи пластівці.

- Роман ще спить? – кажу гучніше за потоки води.

- Напевно, - потискає плечима брат. – Я до нього не заходив. Ти до речі пізно сьогодні, залиш посуд, не встигнеш поснідати.

- Я зачиталася перед сном і лягла пізно.

- Що читала? – Макс підходить до раковини зі своєю тарілкою і забирає в мене губку. – Поснідай, я домию.

- Дякую, - сідаю за стіл і розмішую пластівці в тарілці. – Я читала книжку про хлопчика, який опинився в Давній Греції.

- Не пам’ятаю такого в нашій бібліотеці.

- Цю книгу мені дав містер Фернсбі. Ти знав, що мама Алекса була письменницею?

- Письменницею? – дивується брат.

- Так. Алекс не розповідав?

- Ні. Він не дуже любить ділитися особистим, особливо про маму. Я знаю, що її звали Сенді і вона вела бухгалтерські справи в їх майстерні. Більше Алекс не розповідав. То ти вчора була не в Наталі? – з хитрою посмішкою запитує брат.

- З чого ти взяв? – опускаю погляд в тарілку.

- Ти сама розповідала, що неділя в Наталі проходить у сімейному колі, – брат повертається до мене і спирається на раковину, задумливо почісуючи підборіддя. – І вчора на вечірку Алекс не поїхав, він навіть на мої дзвінки не відповідав. Я отримав від нього смс, що він запізниться на лекцію. Тож, люба сестричко, ти вчора була у Алекса?

- Так, - приречено зітхаю я.

- І що ти там робила? – посміхається брат.

- Брала книжку, випила каву з містером Фернсбі.

- Ііі? – протягує брат.

- І ми з Алексом зустрічаємося, - зажмурююся і відчуваю, як червоніє обличчя.

- Нарешті, - радісно вигукує Макс. – Скільки можна було ходити навколо один одного.

- Ти не проти? – дивлюся на задоволеного хлопця.

- Звісно ні. І я тобі про це вже казав. Але , Ліві, не втрачай голови. З Алексом я ще поговорю.

- О Боже, - закочую очі.

Мию після себе тарілку в раковині.

- А де батьки?

- Вони поїхали рано вранці. Повернуться через три дні.

- Знову відрядження? – трохи приречено запитую.

- Саме так. Наталі забере тебе?

- Ні.

- Тоді поїхали. Ти вже запізнюєшся.

- Ой, - дивлюся на годинник, двадцять хвилин до початку уроку. – Ти мене заговорив. Давай швидше.

Я буквально виштовхую брата з будинку.

- Сьогодні можна їхати і на червоний світлофор. В мене хімія. Я не можу запізнитися.

- Добре, добре, - сміється брат. – Сестричко, ти штовхаєш мене на порушення правил дорожнього руху?

- Та їдь вже, - гарчу на брата.

Макс сміється та заводить двигун.

Це просто чудо. Я влітаю до кабінету за п’ять хвилин до початку заняття.

- Ліві, я думала ти мене кинула одну з Бруксом, - шипить на мене подруга.

- Наталі, я трохи проспала, а ти вже драматизуєш, - посміхаюся я.