14. Поюпа

Ден розповідав дітям сценарій мультфільму який дивився зі своєю донькою коли вона, коли вона була ще маленькою дівчинкою в кольоровій сукні, а не викладачем в інституті фізики. Тоді він ще не літав у космос. Несподівано старий космонавт знайшов у собі талант оповідача. і часом актора коли він пародіював героїв мультика.

В зал дітей прийшла жінка. Втомлена. Здавалося їй було близько тридцяти років, але Ден вже навчився що він не на Риті тут усе інакше, їй може бути й сто і тисяча і справді тридцять.

Жінка привела дівчину, яка мала замінити Дена. Ден як раз показував як розмовляв беззубий крокодил, й виглядав у цій ролі комічно. Жінка усміхнулась. Вона була гарною хоча дуже схудла, риси обличчя загострилися, великі світлі очі хворобливо сяяли, сині плямки під очима залишилися після безсонних ночей і багатогодинного асистування в операціях.

Ден розглядав її надто відверто зустрівся з нею поглядом почервонів. Вона дістала з кишені паперову серветру тицьнула йому до рук й розсміялася. Ден витер заслюнявленого, після акторства рота. А вона пішла. Зникла у цьому нескінченному кам'яному лабіринті.

Діти вимагали закінчення історії. Молодші вже засинали. Юна няня заходилася вкладати малих спати на матрраци під стінами.

Коли космонавт закінчив казку дівчина-няня посміхнулася й пошепки, наче таємницю, повідомила, - Це була лікар Налув.

Його змінили два хлопці з цивільних, які прийняли на себе обов'язки медбратів. Веселі молоді люди. Навколо смерть і руйнування, а життя в цій дивній споруді продовжується, радіє, сміється, слухає казки закохується і співає колискові.

Ден вийшов із дитячої зали із замріяною посмішкою.

Легко було загубитися в такій колосальній споруді. Засумнівався у отриманій від доктора Пангу інформації, що ці зали, анфілади, коридори насправді храм. Може музей, інститут чи театр, й тут співали пісні, зберігали знання й невідомі артефакти.

Налув підійшла нечутно.

- Настінні різьблення зачаровують, - сказала вона тихим співучим голосом, - Це стіна присвячена праці, а алі зала мистецтва, - вказала в бік темних коридорів.

Ден тепер милувався нею. Чимось вона і була схожа на його співвітчизниць. І зовсім інакша.

- Мені здається, це не храм, - мовив Ден.

- Археологи, що працювали тут до катастрофи, казали, що це сховище надбань попередньої цивілізації цієї планети, - відповіла вона, - Ви здається хотіли потрапити до кімнати лікаря Коре?

- Так, - погодився Ден, - Та я трохи заблукав.

- Я вас проведу.

- Цієї планети?- Ден подивився на гарне й трохи змарніле обличчя Налув, - А ви не звідси?

- Ні, я з планети Бонн-Ру-Лаку, - відповіла лікарка, - вона повільно йшла стародавніми плитами, якими було встелено підлогу стародавньої споруди, додала тихіше із гіркотою, - Мертвої тепер планети.

- Співчуваю.

- Це трапилося давно, століття назад, - сумно усміхнулася лікарка. - Я була малою.

- Як ви потрапили сюди? - дивувався Ден.

- Ми? Як усі. Несвоєчасно Приземлилися заправити корабель паливом і забрати медикаменти, які тут нас чекали на базі космодрому.

— Поюпа — перша планета, на яку я ступив, — спантеличено мовив Ден.

Налув подивилася на нього з подивом, він розповів їй свою історію. Вона навіть не повірила у існування корабля описаного Деном.

- Корабель із самостійним розумом - особистітю, - усміхнулася Налув, - Це легенда. Не можу повірити що він існує.

- Це перший корабель який я зустрів у вашому великому світі, подумав усі такі.

Ден і Налув увійшли в кімнату, де відпочивали лікарі.

Коре дрімав на матраці під столом. Йому, великому, було затісно.

Ден стомлено сів на пластикові контейнери. Налув увімкнула чайник.

Прокинувся Гел. Виборсався з-під десятка ковдр, озирнувся, помітив що Коре спить, зітхнув, підвівся почвалав кудись.

- Видно, що він не людина, - мовила Налув, - Така гарна істота.

- Коли допомагаєш людям вижити, це дає радість. А коли допомагаєш піти, напевно нестерпно гірко, - шепотів Ден.

- Він допомагаї піти їм без болю, - мовила лікарка.

Гел йшов під високими склепіннями широкого коридору, жував сендвіч який взяв на кухні, розглядав барельєфи. На стінах було зображено космічні і небесні кораблі, вони тут нагадували дивовижних птахів.

- Дракони знаються на космічній техніці? - пролунав за його спиною голос лікаря Пангу.

- Так, - відповів Гел, хотів піти швидше, намагаючись уникнути діалогу з мисливцем на драконів.

Доктор Панґу засміявся:

- Кумедно, - і пішов далі у ізолятор для заразних захворювань. Біля входу зупинився, - Чи не міг би ти і мені допомогти. Тут є одна жінка, надії немає а серце сильне - мучиться. Ти ж не вразливий для вірусів чи бактерій?

Гел поспіхом дожував сендвіч, витер руки об штанини комбінезону з дуже щільної тканини. Такий одяг тут видавали всім хто допомагав медперсоналу.