13. Мегаліт

Ден йшов за Гелом та Коре великим довгим тунелем. Вздовж стін поставили тьмяні лампи, вони лише освітлювали широкий коридор, а височенна стеля губилася у темряві.

Підземна база була  давно закинутою й колосальною за розміром, наче її будували гіганти. Певне лише зараз, коли вона стала захистком від страшного катаклізму, сучасні люди Поюпи намагалися зробити це останній прихисток придатним до життя.

Тунелі висотою були в десять, а часом двадцять метрів. Стіни гладенькі, між великих каменів, з яких складено ці стіни, не видно швів, тільки вогкі плями, та пліснява що тьмяно світилася, наче мертві очі будівників цього підземелля. Темний камінь здавався суцільним. А ще під склепінням, часом, коли дозволяло освітлення Ден бачив запилене павутиння. Здивувався, як він бачить павутиння на такій висоті ще й  може роздивитися його діаметральний візерунок. Не відразу зрозумів, що це павутиння набагато більше ніж те, до якого він звик на своїй планеті. Відчув як сироти пішли шкірою коли уявив тих павуків.

Коридорами гуляв вітер. Попід стінами на кам'яну гладку підлогу настелили матраців, ковдр і купу іншого шмаття. Люди різних типів, вигляду, зросту, кольору лежали, сиділи, ходили коридором, піклувалися про себе  своїх дітей. Діти підбігали до лікаря Коре, висли в нього на могутніх руках. Дорослі привітно всміхались йому. Частенько підходили із запитаннями. Ден усміхнувся, відчуваючи що лікар Коре з його Джарека сприймається тут наче своєрідний бог.

- Коре розповідав що тут недалеко був космодром, - прошепотів дракон.

- Це працівники космодрому? - запитав Ден пошепки.

- Певне не тільки, тут багато пасажирів й жителів найближчих вулиць, - пояснював Гел.

- Тому вони такі різні, - мовив Ден розглядаючи жителів всесвіту.

Дивовижно, - думав Ден, - скільки населених планет, скільки різноманітних людей, але чому ми такі схожі між собою.

Втрьох вони зайшли до зали розміром з головну площу міста де виріс Ден. Тут від стіни до стіни було певне метрів сто, висока стеля до склепіння якої може й метрів тридцять підперта колонами з полірованого граніту, навіть ті колони були чимось неймовірним.

Під однією зі стін стояло кілька десятків розкладних армійських ліжок, може там лежали важко поранені, бо інші були на матрацах чи на ковдрах, більшість з них перемотані світлими бинтами. Та деякі мали якесь дивне покриття на ранах. У ніздрі Дена вдарив неприємний запах, ліків крові й людських фекалій.

На зустріч вийшов лікар Пангу вип'ятив важку щелепу, уважно розглядав Гела. Дену не сподобався погляд цієї людини, Пангу дивився на дракона, наче оцінював його за скілльки продати. Лікар зустрівся поглядом з ритійським космонавтом, усміхнувся, мовив:

- Дене, вітаю. Ви певне вже оцінили масштаби цього підземного храму?

Дену не хотілося говорити з цим доброзичливим блискучим лікарем, але він був ввічливою людиною, вичавив із себе посмішку відповів:

– Рятівники називали це місце базою, чи бункером.

– Ми всі так спочатку думали. Нам пощастило, що тут працювали археологи з космічного об'єднання Ману. Хоча вони вважають, що їм не зовсім пощастило опинитися на планеті в той день, коли усе живе на її поверхні загинуло, - лікар Пангу посміхнувся, аж щелепою клацнув продемонструвавши рівні білі зуби, ще раз подивився на Гела намагаючись зустрітись з драконом поглядом. - Археологи розповідали що це дуже давній храм. Навіть не можуть визначити матеріал, яким укріплені склепіння та стіни.

- Граніт, - мовив дракон, він розглядав залу уникаючи погляду Пангу, зробив вигляд, наче не чує думок цього чоловіка, - змінений на молекулярному рівні.

- Що трапилося на цій планеті? - запитав Ден. Простежив поглядом за тими, кого вже називав своїми. Коре підвів Гела до людини, настільки виснаженої що очі здавалися проваллям. Дракон сів біля пораненого, взяв його за руку.

– Це жахлива випадковість. - неохоче розповідав Пангу, бо він хотів піти за лікарем Коре і драконом, але Ден затримав його, - Поюпа заявила що на неї хочуть напасти сусіди, була тут ще одна планетка, трішки менша за цю. Для захисту влада Поюпи наказала своїм військовим замінувати орбітальний простір новорозробленими орбітальними мінами які випробування ще не пройшли, обладнанні детекторами на телепатичні сигнали й на розумові імпульси. Маги навіть на ближніх відстанях думками обмінюватися не можуть. Сусідня планета занадто близько, на ній як і на Паюпі була розвинута магія, та не було технічного прогресу, багато мін прилипли до неї, й розвалили її вщент. Отак. Може такий був план. Місцеві раділи перемозі, аж тут міни навколо їхньої планети активізувалися й стерли усе живе. А чому це усе й навіщо, не зрозуміло. Міни які не вибухнули чатують тепер у стратосфері, наче у них є штучний інтелект, якщо й вони активізуються, планету розірве на частини. Вони тримають нас у заручниках уже місяць. Ми навіть сигнал лиха надіслати не можемо.

Ден ошелешено прошепотів:

- Божевілля.

- Це так, - неохоче погодився Пангу, видав короткий зневажливий сміх і пішов насвистуючи.

Ден підішов до лікаря Коре і дракона. Гел вже сидів на підлозі біля іншого пораненого, тримав його за руку, Це був ще зовсім молодий чоловік йому відірвало вибухом обидві ноги. Чоловік ще був при пам'яті, його мучили страшні болі.