11. Лікар Коре

Всюдихід зупинився. Тау розгерметизував двері до салону. Ден вдихнув вологе повітря яке пахло залізом. Після салону всюдихода це повітря підземного бункера здавалося свіжим.

У салон засунула спочатку голова. Руде волосся заплутане, недбало зав'язане у хвіст. Довгій нижче лопаток. Гарне аристократичне обличчя з різкими рисами, сірі розумні й сумні очі. Але голова була більше ніж ті голови, до яких звик Ден. І плечі ширші, і руки довші і більші. Космонавт від несподіванки закляк подивом розглядаючи незвично великого рудого дядька.

- Де тут мій дракон? – спитав гігант. Подивився на Дена, побачив Гела, - ось мій дракон, який прилетів мене рятувати. А ти хто? - Запитав у космонавта у брудному скафандрі.

- Цей із драконом був, - замість ритійця відповів Тау.

- Я механік Джарека, - відповів Ден і подумав, що мабуть звучить безглуздо, бо очі великого дядька розширилися від здивування. Тонкі вуста недовірливо усміхнулися.

- Круто, - відповів дядько, - а я лікар Коре, - приємно познайомитись з тобою, механіку Джарека. Ім'я маєш?

- Ден.

- Чудово, - кивнув лікар. – Давай сюди цього космічного перетинчастокрилого. Який мене рятувати прилетів, - лікар Коре розсміявся, по-доброму личила йоу усмішка. Підхопив на руки дракона. Тау перший із рятувальників відійшов про всяк випадок.

Ден виліз із всюдихода став задираючи голову розглядаючи доктора Коре знизу вгору. Рудий дядько був зріст два метри п'ятдесят сантиметрів, худорлявий, рухався легко , був добре тренованим:

- Дивний на тобі захисний костюм, - сказав лікар Коре, спантеличено розглядаючи ритійця.

- Це скафандр.

- Як ти зміг потрапити на Поюпу, не активізувавши ці чортові міни?

- На парашуті спустився.

Коре розсміявся:

- Вітаю у команді Джарека, ти точно наш.

Гел застогнав, розплющив очі. Лікар подивився на скривлене обличчя дракона:

– Привіт рятівнику, Хто тебе тепер рятувати буде?

- Іди до біса Коре, - прошепотів дракон.

- О це мій дракон, одразу лається, - посміхнувся Коре, - Боляче?

- Та вже ні, - прошепотів Гел, - та пошматувало добряче.

- Минеться. Отже забирай механіку Джарека свій шолом і пішли у мої особисті апартаменти, відпоювати дракона спиртом й цукром. Джарек хоч зв'язався з ближнім космічним альянсом у них мінери кажуть тямущі.

- Зв'язався днів за десять будуть, - відповів Ден, намагаючись встигати за довгоногим лікарем. Він уже мріяв зняти цей важкий скафандр. Не помічав нічого від утоми й голоду

Поки йшли Ден побачив сотні людей які ховалися під землею. Чув стогін і крики та подумав що мабуть так міг би виглядати обіцяне жерцями пекло де страждають грішники. У сутінках аварійного червоного світла.

- Чому так довго, повмирає багато від радіації та спраги. Ти як до радіації ставишся?

- Не дуже добре, - мляво відповів Ден.

- Зрозуміло. Треба буде Дракона попросити тебе трохи змінити.

Ден ледь йшов, пам'ятав що мусить доповісти Джареку що бункер є й лікар живий. Він так втомився, що було вже однаково яка у нього структура. Засинав на ходу. І коли лікар зупинився прихилився до кам'яної стіни підземелля.

- Заходь, - лікар Коре завів втомленого космонавта до кімнати де повітря було затхлим, пахло немитими людьми та дезінфікуючими засобами. Хропли два лікарі у закривавлених комбінезонах. Спала у кріслі дівчина з дивовижним золотим волоссям, заплетеним у тугу косу. Поруч із ними Лікар Коре поклав відпочити і ритійського космонавта, у скафандрі. Дракон ліг на матрац у кутку кімнати відмовився від солодкого чаю.

- Джареку, Джареку, - Коре увімкнув рацію у шоломі, ще памятав як такою технікою користуватися, - доведеться на поверхню йти, тут зв'язку немає.