10. Врятувати дракона

Космічний човен завис над поверхнею, наче застряг у грунті, й впав на бік. Зверху його накрило червоно жовтим парашутом. Ден на мить втратив свідомість. Навіть встиг побачити сон, наче він прокинувся на орбітальній станції, виліз зі своєї шафки де спав, й побачив що він у космосі, без скафандра, а неподалік плаває його улюблена чашка з дому на Риті, у чашці парує кава. Замість того щоб якось рятуватися, він у тому сні намагався наздогнати свою чашку й знову отямився. Він лежав у рятувальному космічному човні, перед його очима був екран з цифрами.

- Джареку, раз два, ти мене чуєш, прийом, - мовив у рацію Ден.

- Чую. - почув спотворений шумом голос великого космічного корабля, - Таки живий, це добре, я встиг злякатися.

- Живий, - усміхнувся Ден, - диктую цифри з екрана.

- Давай, - почулося з динаміка, який до цього передавав тільки слова працівників станції стеження.

Ден прочитав цифри, й запитав:

- Що далі?

- Вибирайся з човна, розкладай свій ранець, сідай на нього й їдь за стрілкою на екрані, я запрограмував напрямок до бункера. Якби ще знав на якій відстані від нього ти приземлився. Щопівгодини кажи що живий. Бережи енергію, кисню багато, але скільки протримається те твое обладнання для зв'язку я не знаю.

Ден натиснув на важіль, люк відчинився, він вийшов на поверхню Поюпи. Скафандр тут й справді був не зайвим. Оберігав від холоду та від шкідливих смертельних газів, вірусів та бактерій. Ден отримав якісь противірусні уколи, але хто зна чи все врахував неймовірний корабель. Увімкнув навігатор який повинен привести його до бункеру, того звідки лікар Коре випадково вийшов на зв'язок. Невідомо чи існує ще той сховок.

- І що? - запитав Ден розглядаючи попелястий краєвих з камінням і обгорілими деревами, його парашут тут був найяскравішою кольоровою плямою - вітаю себе, я ступив на першу іншу планету. Й тут я шукатиму дракона. Ні щоб прекрасну царівну, – Ден засміявся і повторив, – Я шукаю якийсь бункер, якогось невмирущого лікаря і дракона. Я прилетів сюди на стародавньому космічному кораблі, у якого такі технології до яких Риті рости не дорости і я в своєму скафандрі тут шукаю дракона! Неймовірно! Я точно помер і це мені мариться.

Космонавт у скафандрі сів на возика переробленого з його космічного ранця й поїхав по попелу, що встилав вигорілий ґрунт:

- О боги! - Ден згадав що він ніколи не цікавився релігією, тільки наукою, хмикнув, - Атеїстом мені вже не стати, хіба скептиком. У цьому скафандрі важко на поверхні планети.

Возик весело віз його вгору скелями, часом злітаючи угору:

- То ти, якийсь антигравітав у цей ранець вмонтував, бо без нього застряг би вже на першому кілометрі. Коли повернуся, потрібно буде розповісти про випробування скафандра у агресивному середовищі. Якщо повернуся, - Ден говорив, як звик говорити зі службами наземного стеження на Риті під час роботи у скафандрі. Трохи пригнічувало, що відповідати доводилося самому собі. - Півгодини на поверхні, політ нормальний, де цей бункер? - Увімкнув радіозв'язок із Джареком, - живий, їду. Ще… Дракона немає, бункера також, ще не видно.

- Як почуваєшся? - запитав корабель.

- Нормально, скафандр добре регулює тепло, але важкий.

- Тримайся, чекаю на зв'язок, - мовив Джарек й вимкнувся.

Ден виїхав на пагорб й побачив перед собою чорну скелю, наблизився, зрозумів що то щось живе, перед його возиком розправилося велике чорне крило схоже на вітрило. Космонавт ледь не розвернув возика, тікати від невідомої тридцятиметрової істоти. До нього повернулася голова, страхітлива. Гострих зубів було забагато й у ніздрях причаїлося полум'я. Жовті очі втупилися у космонавта у громіздкому білому скафандрі на возику, дракон розсміявся. Але знову поклав важку голову у попіл. Грунт навколо нього димів.

- Я тебе знайшов, - мовив Ден, - й чого ти смієшся?

- Ти таки спустився на парашуті у скафандрі, - почув де думку й знову сміх.

- Був ще човен, рятувальний, - виправив Ден й сам засміявся.

- Суттєво. Це добре, тепер довезеш мене до того ймовірного бункера, - почув Ден.

- Цікаво як я тебе повезу? Ти велетенський, - космонавт зліз з возика біля Крила дракона, - От халепа.

- Я зменшуся, але тоді втрачу свідомість. Я поранений. Як я поверну людську форму дорахуй до двадцяти й тоді підходь, у темні калюжі не вступай вони розїдають матерію, то моя кров. За двадцять секунд вона стане воднем, тоді мене забереш, й доїдеш до тієї дороги біля схилу. Он бачиш, її рятувальники вже роз'їздили, твій парашут привернув увагу людей які тут вижили, нас заберуть. Напевне.

- Напевне, - повторив старий космонавт, - у вас із Джареком усе напевне, або якщо то що.

Дракон зменшився, за мить наче розпорошився у пил й на скелях лежав юнак у подертому одязі.

Ден увімкнув рацію:

- Дракона я знайшов, поранений, інструкції від нього отримав, він у людській формі, непритомний, виконую що він сказав.

- А саме? - запитав корабель.

- Везу його до дороги де нас заберуть місцеві

- Добре, обережно там, - мовив Джарек, - знімеш скафандр рацію від'єднай, тримай при собі.