5. Джарек

Ден вирішив пробігтися, він любив бігати.

Джарек провів його до внутрішнього борту. Між внутрішнім та зовнішнім бортом облаштували бігову доріжку, яка регулювалася, змінювала нахили, довжину, та перешкоди.

- Що хочеш бачити під час бігу? - запитав Джарек.

- А що можна? - поцікавився Ден.

- Усе, навіть картинку з твоєї пам'яті.

- Тоді парк, яким я бігав щоранку.

- А сумно не стане? - запитав Джарек стурбовано. Він уже звик до старого космонавта. Добрий товариш став, не хотів щоб той сумував.

- У тебе ж багато алкоголю на борту, - посміхнувся космонавт, - Заллємо.

- Ти не звикай, а то будеш як мої постійно заливати усі жахи та радості алкоголем.

- У тебе що команда складається з алкоголіків?

- Їм термін цей невідомий, - знизав плечима хлопчик-Джарек, - Вони просто люблять посидіти у хорошій компанії, їм-то не шкодить. Вони не люди.

- Моя уява вже намалювала жахливих істот. Слухаючи твої розповіді про піратів правителів та перевертнів драконів, я починаю побоюватися. А що як вони розірвуть мене на частини, коли побачать тут?

Джарек розсміявся, заразливо як справжній хлопчисько, - Це ж не зграя Бітрунів (вовків) це древні, вони адекватні, повір мені.

- Тобі повірив, - зітхнув Ден і посміхнувся, - Я побіг по парку міста Нірру планети Рита. - Він став на доріжку і справді наче опинився у знайомому парку, відчув і почув запах ранкового міста спів птахів, навіть шурхіт кросівок інших бігунів.

- Тільки з доріжки не сходь, - порадив Джарек й розтанув.

Розум намагався обдурити сприйняття реальності. Ось він парк, дерева з зеленим листям, темні стовбури, підстрижена трава, квіти біля доріжки, лавочки вздовж. Люди бігали, чи вигулювали собак, казали: «Добрий день». Ден відчув тугу, попросив:

- Джарек, будь ласка, постав іншу платівку. Ліс найдивніший, щоб колір листя був червоний чи синій, але тільки не зелений. Пробач,  друзяко, не повірив тобі, це важко.

Парк зник, і Ден побачив величезні, наче скелі, червоні стовбури дерев з фіолетовий листям і жовтими квітами, гілля обплетене тонкими червоними пагонами з помаранчево-червоними листям яке нагадувало квіти. Чулися крики невідомих тварин, запах чистого повітря, який буває після грози. Й маленький пухнастий звір стрибав по гілках.

«І десь є планета, звідки цей спогад», - подумав із захопленням Ден і вибіг на скелю де побачив колосальні гори вдалині, і небо розгорнулося зелене та глибоке, а над горами синя зірка.

- Неймовірно.

Ден зійшов з доріжки ближче до краю скелі, забув про все і стикнувся з теплою перегородкою. - Зрозуміло, - засміявся космонавт, - Не сходити зі стежки.

Джарек загальмував біля жовто-сірої планети й зависнув над над великою плямою що нагадувала цвіль. Ден вже освоївся, і звично у крісло пілота біля великого пульту керування.

Це була перша для космонавта чужа планета. Фільтри Джарека очищали зображення, наближали, видно було навіть тріщини на дорожньому покриття вулиць. Проекція Джарека сиділа в сусідньому кріслі. Дитячі губи проекції корабельного комп'ютера по дорослому стиснулись злістю – він гортав картинки із життя на планеті, розшифровуючи примітивні радіо та телесигнали. Маленькі дрони розвідники досліджували пустку поза містом й також виводили зображення на монітори.

Ден дивився на сірі стіни будинків, маленькі вікна дахи вкриті старою черепицею, димарі й залізні антени. На інших екранах сірий степ з хирлявою маленькою травою, маленький звір пробіг з нірки у нірку, змія проповзла, шарудячи лускою – зображення відійшло. Ден побачив увесь степ, нескінченний, без дерев, тільки де не де чагарники, жодна пташка не пролетіла, жодна комаха не сіла на жовте листя кущів, жодна квітка не росла.

Джарек мовчав. Старий космонавт з жахом дивився на монітори. Його рідна Рита колись також була у подібному стані, але люди перейшли на альтернативну енергію сонця, вітру і води, відновили планету і тваринний світ. Дрон плив далі на екрані з'явилося зображення шахтарського містечка, коричневі терикони диміли. Ден, здавалося відчув запах гару і пилу коли побачив величезну діру у землі безліч механізмів які розривали й розривали землю.

- Ці люди абсолютно не думають про те, що з ними буде завтра, немов у них в запасі є ще одна планета, - сказав Ден.

- У них тут навіть супутники не літають, що вже говорити про польоти на іншу планету, - сумно відповів Корабель, - і це добре, таким не можна давати планету.

- Невже все одно що вони залишать своїм дітям? - здивувався Ден, - У нас, на Риті теж подібне було, але ми змогли зупинитися і повернули планеті її красу, дуже багато відновили, може ми не літаємо у далекий космос, зате розвинули можливість отримання енергії не псуючи природу , - нервово обурювався старий космонавт.

- У вас є олігархічна система? - запитав стародавній Корабель у космонавта.

- А що це?

- Це коли є дуже багаті сім'ї, й вони керують населенням планети.

- У нас парламент та голова парламенту, але вони не багатіші інших. Раніше були гроші, їх заробляли, потім розвинулася робототехніка, потреба у праці відпала, гроші давали просто щоб люди могли жити і творчо та науково розвиватися, а потім гроші якось відпали, тепер все виробляється і усі беруть потрібне та їдуть куди хочуть, роблять що хочуть, а керує – парламент за волею суспільства, кожен представник сидить у парламенті не довше семи років.