1. Ден

Ренні Ден працював у космосі двадцять років. Щоб зайняти своє місце у космічній програмі пройшов безліч тренувань і випробувань. Вже й не пам'ятав  як важко було досягти своєї особистої космічної мрії. Дену здавалося що він працював на космічній станції завжди. 

Своє п'ятдесятиріччя Ден відсвяткував у космосі.  Цей політ для нього був останнім. Замислився, а що далі? Подяка від командування і пенсія. Сумував космонавт, адже він ще не старий, рано йому на відпочинок, у нього багато сил. Він витримав би ще сотні, навіть тисячі стартів. Певен був що лікарі під час останнього медогляду зробили неправильні висновки. Та ніякі лікарі не могли заборонити йому виконувати свою роботу під час його останнього польоту. Ден наполіг що випробовуватиме нову модель космічного ранця-двигуна.  Керівник місії, давній  друг Дена, генерал Курт рекомендував до цієї роботи призначити молодого космонавта, у якого цей політ був третім. Але Ден хотів ще раз вийти у відкритий космос, ще раз подивитися на свою планету з орбіти, немов щось невідоме кликало його у відкритий космос. Й Курт погодився.

В останнє Ден одягнув  щільний громіздкий скафандр і шолом. А наче ще вчора він одягав скафандр вперше, ще той, старий, у якому почувався наче застряг у бетоні. Пам'ятав як не міг зігнути пальці у грубезних рукавицях. Зараз скафандри легкі й пальці стискаються.

Ден усе робив за інструкцією. Виплив у відчинений люк, закріпив трос, увімкнув двигуни космічного ранця, але двигун одразу немов вибухнув, та відкинув космонавта геть від космічної станції. Трос тріснув, у шоломі почувся звук, наче застогнала розірвана струна. Закрутило понесло. Ден не міг зрозуміти у круговерті куди його тягне той чортів ранець. Космонавт намагався скерувати рух, щоб повернутися на станцію, та щось там заклинило у тих двигунах. Врешті двигун ще раз плюнув вогнем й заглохнув. Дена продовжувало тягти у те чорне, оксамитове, нескінченне, невідоме за інерцією. 

Страх зачаївся у свідомості. Старий космонавт не дозволив страхові керувати собою. Спробував зупинити обертання, увімкнути двигуни на космічному ранці. Згадав що палива у тому ранці залишалося лише на дві хвилини. 

- Рито, — звертався він до станції стеження й до цілої своєї планети, — Рито. Ваші інструкції.

- Дене, дихай спокійно, бережи кисень, — відповів генерал Курт, керівник станції стеження, — ми заберемо тебе звідти,  

Ден глибоко вдихнув, повільно видихнув, сповільнив обертання. Слухав розмови станції спостереження і космічної станції, почув про гравітаційну аномалію,  наче якась сила тягла його від космічної станції. От що він відчував, це було схоже на сильну течію у річці.

- Твої товариші вже одягають скафандри, спробують тебе забрати, — говорив впевнено генерал Курт, — як почуваєшся, друже?

- Тримаюся, — усміхнувся Ден.

- Яка погода за бортом? - жартома запитав генерал.

- Як зазвичай, — посміхнувся Ден, — ні дощу, ні вітру. А як у вас на Риті?

- Ні дощу, ні вітру, — повторив звичну фразу генерал. 

Звичайно, центр стеження за космічними польотами під землею, "Ні дощу, ні вітру" це така стара фраза яку використовують космонавти щоб сказати що усе стабільно.

- Пане полковнику,  — мовив лейтенант Рона, — я до вас йду. Мабуть, ви старий, дорогу додому без нас молодих знайти не можете.

- Смійся, смійся, молоде зелене, — буркотів Ден.

- Ти  пам'ятаєш, що ми їдемо рибалити після твого повернення на поверхню планету, — нагадав генерал, — Давненько ми не відпочивали.

- У нашого полковника з пам'яттю усе добре, — втрутився лейтенант, перед тим як пірнути у простір, щоб наздогнати старого космонавта, — а поки пане генерале рибалю я, он яка рибка блищить.

- Ти головне злови цю рибку, — мовив генерал Курт.

- А мене на рибалку візьмете? - пожартував лейтенант.

- Всіх візьмемо, — пообіцяв генерал, запитав у диспетчера, — що там з тією аномалією? Це вона його так тягне. Рона обережніше. Маєш одну спробу.

Ден хотів розпитати про ту аномалію. Та лейтенант Рона вже летів до нього, регулював напрямки невеликими реактивними струменями застарілого, але надійного космічного ранця. Трос розмотувався за ним, наче пуповина новонародженого.

- Тримайтеся дядько Ден, зараз я вас спіймаю, — обіцяв лейтенант.

Ден не відповів. У нього було своє завдання - не обертатися. Рону не вистачило довжини тросу, хотів відстебнутися. Ден закричав:

- Я наказую, не від'єднуйся!

Та хлопець не послухався, наздогнав старого. Вони зіткнулися, тепер обох крутило як у центрифузі, й тягло у відкритий космос. Дену вдалося уповільнити божевільне кружляння. Рон увімкнув двигуни на ранці, але гравітаційне поле яке тягло їх у протилежний від станції бік виявилося сильнішим ніж слабкі реактивні струмені зі стабілізаторів малого космічного ранця. Ден з останніх сил відштовхнув від себе лейтенанта у бік станції. Третій космонавт вилетів на зустріч молодому космонавту з тросом і закріпив скафандр товариша. 

Ден усвідомив, що на пенсію він здається, вже не вийде.

- Навіщо?! - закричав лейтенант Рона, — я міг врятувати його! Навіщо він відштовхнув мене?

- Ранець занадто слабкий, — відповів Ден, — Курте, скажи моїй доньці, що я шкодую.