8

Виліт з аеродрому на Кубі, затримувався. Виникли обставини, що заважали виконати це. Нічого незвичного не було, до того, як екіпаж не зайняв місця в літаку. Виявилось, що літак не дозаправили. Кубинські техніки за звичкою залили пального норму, і лиш потім виявилось, що літаку потрібно більше пального.  Викликали ще один бензовоз, але він не доїхав до літака, обламався прямо на смузі, по якій повинен був злітати «ПМ». Технічна служба спрацювала швидко, прибув інший бензовоз, почали розчищали смугу, але було втрачено час, і вони вибились з графіка.

Доки усували всі недоліки, Василь зв’язався з Центром керування, і повідомив про затримку, і її причини. З центру повідомили, щоб чекали, але скасовувати ніхто не давав, тому техніки продовжували заливати в баки пальне, і старались прибрати бензовоз зі смуги. Зв'язок з Центром підтримував Селінков, а Василь, знявши шолом, чекав нових вказівок. Техніки на кінець залили повні баки пального, і трохи посунули машину зі смуги. Можна було обминути машину, але з Центру ще не було ніяких вказівок, вони чекали. Центр міг і скасувати політ, міг і продовжити, але змінивши час вильоту. Потрібно було чекати подальших вказівок.

Поки затяглась пауза, Василь розслабився, і згадав вчорашній політ, найдовший, і найнудніший. З самого початку Василь знав, що переліт буде без особливих розваг. Їм доведеться летіти через Атлантичний океан, де куди не кинь погляд лиш вода, та безкрайні простори неба. Робота передбачалась у випадку зустрічі чогось непередбачуваного. Таким міг бути – шторм, або ще якісь катаклізми, що вимагали їх участі в керуванні літаком. На це вони надіялись, бо служба погоди Анголи попередила їх про шторм, що бушував над океаном. Але попередження виявилось зайвим, шторм швидко змінив напрямок, і вони не потрапляли  в нього. Яковлєв наважився просити про зміну курсу польоту, щоб випробувати літак в екстремальних умовах, але йому відмовили. В них був чіткий коридор і порушувати його непотрібно. Так, хитавицю вони поміняли на політ без пригод.

Виліт починався дуже рано, бо впродовж дня їм потрібно буде пролетіти велику відстань. Спочатку до Бразилії, тікаючи від сонця, а потім до кінця дня до Куби. Це був довгий день. В Анголі все пройшло без затримок. Технічна служба спрацювала добре. Баки літака були заправлені, і літак було підготовлено до польоту. Механік доповів Василеві про готовність літака. Говорив він трохи запинаючись, мабуть, від хвилювання. Тельчу сам перевірив готовність літака, а потім допоміг Панторову зайняти місце у своїй кабіні. Поки механік допомагав Селінкову, він допоміг Василеві. Керування з вежі він передав своєму помічнику. Він не міг дозволити комусь іншому випровадити в політ найкращих друзів, і свого колишнього техніка. Він хотів переконатись, що все добре. На майданчику, недалеко від злітної смуги за приготуваннями спостерігало багато людей. Ранній час не зупинив їх. Василь попросив Тельчу, щоб люди покинули майданчик, але той відмахнувся від прохання. Як  заставити людей покинути майданчик, коли вони проводжають свою легенду, якого вже, мабуть, ніколи більше не побачать.

Після приготувань вони вирушили у політ. Затримки не було, їм відразу дозволили зліт, смуги були вільні. Уже в повітрі вони зустріли схід сонця. Від швидкості, літак так швидко піднявся, що вони майже пропустили схід сонця. Воно з'явилось різко, неждано. Але Василь не звернув на це свою увагу. В них ще будуть подібні випадки, і не один. Вся увага на керування літаком. Він швидко вивів літак на потрібну висоту, і задавши потрібної швидкості перейшов на автопілот. Наближався океан. Смуга землі пропливала під ними. Вони перетнули цю смугу, і земля відпливала розтаючи в далечіні. Тепер під ними безмежний океан  над ними таке ж безкрайнє небо, а позаду сонце. Воно швидко перетворювалось з червоної в розпечено-жовту  кулю.

Політ проходив  в потрібному режимі. Безмежний океан, що покривав собою весь простір був сірий і непривітний. З висоти не видно хвиль, що покривали його поверхню, і уявити Василь не міг, які вони. Він бачив лиш невеликі на Чорному морі, коли одного разу був на відпочинку. Розповідають, що шторм, це дуже красиво, але йому ніколи не доводилось спостерігати бодай невеликий шторм. Василь мовчав слухаючи розмову Селінкова і Панторова. Йому інколи доводилось втручатись в розмову, коли та заходила в глухий кут. Поверхневе знання Степана додавали роботи Василеві, але він радо йшов на допомогу, бо це давало змогу перевірити й свої знання.

Дивна в них була розмова. В основному вони спілкувались на португальській, і лиш між собою Василь  зі Степаном говорили рідною мовою. В цей час Панторов немов випадав з розмов. Але після короткої перепалки, Василь згадував про ще одного члена екіпажу і швидко переводив розмову на португальську, щоб було зрозуміло всім. За першу годину вони наговорились досхочу. Інколи Панторов відривався на перевірку роботи апаратури, що знаходилась в його кабіні й на записи в журнал. Це була його робота. Єдине, що не влаштовувало його, так це те, що він не міг брати участі в керуванні літаком. Він був би не проти від навчань Василя, та ще й на такій техніці. Але це було неможливе.

Так за розмовами й повчанями один одного, вони прямували заданим курсом. Один раз їм довелось перервати свої розмови, коли проходили через край шторму. Але невелика хитавиця аж ніяк не подіяла на літак. Він без проблем пройшов відрізок, навіть не відчувши сильного вітру. От би випробувати його майстерність в середині шторму. Але вкотре, ця можливість завчасно відходила від них. Здавалось, що природа не бажає випробувати їх.

Позивні бразильських операторів заставили їх приступити до роботи. Відключивши автопілот, Василь керував літаком виконуючи корегування операторів. Під крилом літака з'явилась  смуга землі, що наближалась. Вони прибували до першої точки призначення. Вели їх вміло і точно по графіку. Василеві не потрібна була карта, їх корегували направляючи в потрібний коридор. Селінков зв’язався з Центром керування повідомивши про прибуття. Це тепер входило в його обов’язки. Панторов вів записи й спостереження за роботою апаратури в його кабіні. Селінков відповідав за зв'язок, ну а керування літаком  повністю лягло на плечі Яковлєва. В кожного була сфера відповідальності.