***6***

- Моя поїздка цілком й повністю спонтанна. Я взагалі її не планувала, все вийшло несподівано. Якось зненацька зрозуміла, що давно не брала відпустку... І закрутилося…

Я розповіла йому про те, як легко мене відпустив зазвичай строгий та непохитний директор.

Чоловік лише щиро розсміявся.

- Здається, комусь нагорі була вигідна наша зустріч.

- Ти так думаєш? – здивувалася я. – Невже віриш у таке? – я не могла повірити в те, що почула. Можливо, дійсно, наша зустріч не така й випадкова?

- Майже впевнений, що сама доля послала мені тебе. Знаєш, я завжди думав, що моя життя — це подорожі. Ніколи не замислювався над особистим життям, та й часу на нього немає. Дівчатам треба приділяти увагу, а з моїм графіком робити це складно. До того ж, я маю тисячі прихильниць, постійні листи, дзвінки, повідомлення... Але, чесно кажучи, мені й відповідати на них ніколи. Та й серед цього натовпу дуже складно розглядати ту, з якою хотілося б розділити життя, —  Денис говорив щиро, це відчувалося.

- Розумію, – кивнула я. – Сама багато часу присвячую роботі й сил на стосунки не залишається.

- У мене були, звісно, романи, але всі вони дуже швидко закінчувалися. Знаєш, чому?

- Чому? – я уважно слухала, все ще не розуміючи, навіщо він мені все це розповідає, адже ми теж малознайомі.

- Нікого з них я не цікавив як особистість, їм були цікаві мої заробітки, положення в суспільстві. Нікому не цікаво, що творитись у мене в душі. А мені теж хочеться тепла й турботи, розуміння й підтримки. Дуже шкода, що багато дівчат цього не розуміють... — він замовк.

- Це важко, – погодилась я. – На власному досвіді знаю, як це, коли тебе не розуміють та не розділяють твої інтереси…

- Невже такій гарній дівчині встигли розбити серце?

- Встигли, – зітхнула я. – І не раз.

- Який жах, тоді я розумію, чого ти так стримано поводишся. Розслабся, ти можеш мене довіряти! – тихо прошепотів він.

- Я спробую, – усміхнулася у відповідь. – Ти сьогодні дійсно показав мені, що рицарі у нашому світі все ще існують.

Денис розсміявся у відповідь. А потім серйозно додав:

- Для тебе можу бути хоч рицарем, хоч принцем, якщо дозволиш, звісно…

Я зніяковіла та не знала що відповісти.

Нам принесли замовлення й далі ми перейшли до дегустації італійської кухні.

Після вечері Денис повів мене на прогулянку нічним містом. Це абсолютно інші відчуття. Ми трималися за руки, наче підлітки, та постійно розмовляли. Одна тема змінила іншу, і нам не було нудно ані на хвилину.

Лише пізно вночі ми нарешті дісталися готелю. У холі на нас чекав стривожений Сергій.

- Ну, славу богу, – кинувся він до мене. – Яно, де ви були? Я ж хвилювався!

- Не варто так перейматися, ми просто гуляли, – поспішила заспокоїти його я.

- У тебе телефон поза зоною!

- Я забула включити роумінг, вибач.

- Завтра же купи собі місцеву карту та скажи мені номер. Я не знаходив собі місця цілий вечір…

- Сергію, друже, не хвилюйся, – втрутився до розмови Денис. – Це я винен. Більше не повториться, обіцяю. Тримай, дзвони у будь-якій час. Я завжди на зв'язку, – Денис простягнув Сергію свою візитку.

- Дякую, – кивнувши тій, ховаючи в кишеню картку.

- До речі, куди ви завтра?

- Зранку Ватикан, а потім переїзд у Венецію.

- О, тоді ми йдемо з вами. У Ватикані організованими групами потрапити легше.

- Немає проблем, приєднуйся. До речі, у вас номери 301 та 302. Ваші речі вже там. Тримайте ключі. Сніданок о восьмій.

- Дякую тобі, Сергію, – подякувала я.

- Нема за що. Добраніч.

- І тобі приємних снів.

- Дякую.

Сергій пішов, а ми ще трохи посиділи в холі, замовили на барі склянку соку, обговорюючи плани на завтра, по номерам розійшлися далеко за північ.

Я довго не могла заснути, все, що відбувалося здавалося мені нереальним. Хіба так буває? Хіба можна зустрітися із мрією? Виявляється, так. І навіть ця мимовільна зустріч біля метро, коли я випадково його побачила півроку тому під час робочої поїздки в столицю. Я потім всю ніч лише про нього й думала. А тепер нам випав шанс зустрітися.

Мені хотілося мати поруч турботливого та надійного чоловіка, із схожими інтересами, який б міг би розділити мою думку, мої погляди, почуття. Я навіть подумати не могла, що Денис настільки чуйний та уважний. Я вважала його трохи божевільним, адже часом його заносило в такі нетрі, що навіть уявити страшно!

А він виявився звичайним хлопцем, із цікавою роботою та широкою душею, із великим серцем, яке вміє кохати. І хоча ще доволі рано думати про те, як будуть складатися наші відносини далі, я все одно рада, що зустріла його на своєму шляху. Я буду щаслива, навіть якщо ми просто дружитимемо.