***3***

Яна.

Наступного ранку я прийшла на роботу у піднесеному настрої. Всю ніч мені снилася Італія, прогулянки вечірніми вулицями, Колізей та канали Венеції. Напевно, справді час здійснити свою мрію. Я рішуче штовхнула двері до кабінету Павла Андрійовича.

- Доброго ранку! Можна увійти?

- Так, Яночко , звичайно, заходь. Щось сталося?

- Так. Мені потрібна відпустка, – одразу перейшла до справи.

- Відпустка? Зараз? – директор здивовано глянув на мене.

- Якщо це можливо, звичайно, – попросила я.

- А коли ти востаннє у нас була у відпустці?

- Восени позаминулого року, – відповіла я.

- То чого ж ти мовчиш? Більше року пройшло! Тобі навіть законом вже потрібна повноцінна відпустка! Так, давай швидко бери ручку та пиши заяву.

- Мене й двох тижнів вистачить, – заперечила я.

- Пиши на місяць, – кивнув директор. – Попереду гарячий сезон, відпочинь, як слід. Ти, може, хочеш поїхати кудись?

- Було б непогано. Треба розвіятися.

- Чудово. Тоді давай ми тобі тур організуємо, за собівартістю? – директор зробив просто казкову пропозицію.

- Ой, щиро дякую! – я навіть не могла припустити, що він так швидко погодиться, ще й тур подарує фактично.

- Не дякуй. В нас є Італія. Там якраз ще є місця, а виліт вже за два дні. Приєднуйся!

- Я знаю, із задоволенням!

- Тоді йди та оформлюй путівку на своє ім'я, зі знижкою, бухгалтерію я попереджу.

- Дуже дякую вам, Павле Андрійовичу! – я віддала йому заяву.

- Немає за що. Йди, Яно, йди, – усміхнувся начальник та перевів погляд на монітор.

Я була щаслива. Колеги пораділи за мене та побажали гарно відпочити. Відпустка у лютому, звичайно, не дуже вдала ідея. Але для піших прогулянок європейськими вуличками те що треба: немає спеки, приємна прохолода та  можна насолодитися всіма визначними місцями у містах без натовпу туристів.

Додому я прийшла у відмінному настрої і одразу прийшла до пакування валізи, враховуючи, що літак із Києва, виїжджати мені потрібно було вже завтра. Квиток на поїзд я купила в інтернеті через сайт Укрзалізниці.

Попереду сім днів в Італії… І вони обов’язково будуть цікавими! А три тижні відпустки, що залишаться, потім придумаю як провести. Може у Карпати ще махнути, на лижах покататися?

***

Денис

- Ти серйозно летиш до Італії? – Алінка все ще не могла повірити, що її брат знову збирався в дорогу.

- Так! – Відповів Денис. – Це складно пояснити, але мене тягне туди, розумієш? Наче щось мені підказує, що треба вирушити туди й саме зараз.

- Маячня якась, – похитала головою Аліна. – Ти ж ніколи не вірив у містику та все таке.

- А я й не кажу, що це містика. Напевно, просто моє бажання надто сильне, адже це моя мрія. Або моя забаганка. Хочу до Італії. Зараз.

- Хіба іншого часу немає? Ось, що там робити у лютому?

- Гуляти, лазити руїнами, кататися на гондолі… Я ж розповідав тобі, – продовжуючи складати валізу, відповів Денис.

- Магнітик хоч привези, – здалася нарешті сестра й важко зітхнула. Відмовити брата від чергової поїздки їй ще не вдавалося ніколи.

- Гаразд, – легко погодився Денис. – А ти привіт усім від мене переказуй.

- Обов'язково, невловимий ти наш, мандрівник.

- Я ненадовго цього разу, на тиждень, мабуть.

- Ти завжди їдеш ненадовго, а пропадаєш на кілька місяців, – зауважила сестра.

- Така робота, що вдієш. Як гадаєш, камеру брати? Чи фотика буде достатньо?

- Бери фотик, навіщо тобі ще і камера, зайва вага тільки.

- Напевно, ти маєш рацію. Візьму лише фотоапарат.