Врятувати від смерті

На ранок Комісар,  настільки бадьорий, що аж неприємно було дивитись заспаним сусідам, розбудив їх усіх. І кожному  нагадав про повістки й про те, що найкраще з’явитися всім разом, відбути допити, а потім він хоче провести слідчий експеримент за дорученням своєї фірми. Там можна бути присутніми усім, звісно за бажанням. Потім він одвезе додому тих сусідів, у кого не знайдеться інших справ.

Віка, невдоволена тим, що з роботи її звільнили, а виспатись не дають, почала щось казати, але подивилася на Валерія, садна його на його обличчі й руках та синці, що вже з червоних стали темнішими, на Лєру, яка могла потрапити тому неприємному типові під руку, й стала мовчки збиратися.

Марія не спала, була готова раніше за всіх, її очі якось особливо блищали. Від безсоння, сказала вона Сергієві. І не стала його ні про що розпитувати. Слова з ним не сказала за весь ранок, що було незвично і неприємно обом.

Лілія Іванівна з’явилася секунда в секунду. Комісар привітався з нею якось особливо тепло. І подумав, що останній раз бачив її не застебнуту на всі ґудзики після свого випускного в універі. 

Вони тоді втекли з ресторану й пішли на пляж, там купалися, а потім довго ходили Трухановим островом, говорили про все на світі, як завжди багато сміялися. І були впевнені, що ніколи ніщо їх не розлучить.

Ну вони й не розлучились якщо подумати. 

Тільки от якщо він не нагадуватиме про себе, то вона й забуде. Навіть з днем народження не поздоровить. На збори детективного гуртка не прийде. І викликає його тільки тоді, коли їй самій треба.

Але вже давно сталося так, як сталося.

Тепер у нього є заняття на пенсії, непоганий достаток, гурток любителів детективу.

І навіть дочка. Щоправда, десь далеко, і їй не до нього і не до сина, якого вона залишила чоловікові при розлученні. 

І бачить його і батька раз на рік.

І дід онука бачить приблизно стільки ж. От сьогодні аж вдруге за рік зустрілися. Ще й поговорили на пів години більше, ніж зазвичай.

Тобто крім  ну здрастуй  та привіт, ягділа, онук ще раптом спитав, як так сталося, що в їх сім’ї всі ніби й не дурні, не бідні й не погані люди. Але з сімєю  вічна нескладанка.

І цілих пів години вислуховував старечі повчання. Наче вони мали значення. Дід і сам одинак. Що він може знати про те, як треба?

Він тоді тільки пригадав, що одна мудра письменниця колись давно йому відкрила, в чому помилка. Чоловік, сказала вона, щоб був щасливий у шлюбі, повинен дуже любити свою жінку, і не дуже її розуміти. А жінка повинна дуже добре розуміти чоловіка, і не дуже сильно його любити. 

Ну це для шлюбу звісно,  не для усяких пригод на різні місця людської анатомії.

Тільки онук цього, здається, не чув. Бо вже спав.

Та й зиску йому від того буркотіння.

Він занадто добре всіх розумів. І жінок теж. Ну принаймні так вважав і він, і жінки.

Тож не буде йому, мабуть, сімейного щастя теж.  Отакий облом.

А як не буде, тоді що?

Тоді нащо та сім’я?

Онук, здається запитав про це діда. Але відповіді не почув. Чи то дід уже спав, чи онук питав його уві сні…

Сірожа вийшов до машини, що мала везти всіх на допит, пізніше за всіх. Бо ніщо не могло його змусити перервати фізуху на половині комплексу. Тому місця поруч з Марією йому не дісталося.

Добре, що машина страхової фірми була простора й велика, а діти сонні й дорога не дуже далека.

Сірожу викликали першим і відпустили дуже скоро, хоч він чомусь не дуже зрадів.

А що такого - виклав у Тікток, як Ведмідь з хуліганських міркувань гамселить клієнта. Нехай всі бачать справжнє лице цього рецидивіста.

Трохи втішило, що клієнт не відмовлявся від наміру забрати свою машину. І поїхав собі. Нехай тепер що хоче каже. Забрав, значить претензій не має.

Слідчий теж був задоволений, що має фіксацію факту приналежності зловмиснику місця схову награбованого… ну не будемо продовжувати довгий ряд родових відмінків. Може так треба писати протоколи, але для нас важливо одне - Сірожа засняв момент, коли Сич визнав машину своєю і поїхав на ній, увозячи награбоване.

І тепер не мало великого значення, що вона записана на іншого власника. І що Сич відмітав усякий зв’язок  себе з цією машиною, яка чомусь стояла під під’їздом.

Отак Сірожа, знову красунчик і герой, відстрілявся раніше за всіх і маявся без діла, піджидаючи Марію, яка чомусь дуже довго перебувала у слідчого. Хоча звідки вона могла щось знати про Ведмедя?

Біля Сірожі гралися Лєра з Мишком, яких йому довірили, поки дорослі зайняті.

Вони як раз залізли під сидіння і там про щось сперечалися на дивній дитячій мові, незрозумілій жодному дорослому.

Комісар Показував Вікторії зі Лілією Іванівною сейф директора, в якому нічого цікавого не знайшли. І пояснював, що це нова розробка фірми, яка виробляє сейфи уже двісті років.

До речі саме з сейфів цієї серії й пропала готівка у пограбованого банку. І значить грабіжники знали комбінацію. На жаль знайти щура, який її виказав злодіям, досі не можуть.

Відкрити сейф неможливо, якщо не знати комбінації. І ніхто не міг його відкрити. При цьому флешки, про яку говорила Вікторія, там не знайдено.

Віка підтвердила, що директор клав флешку в сейф при ній. А відчиняв його теж при ній. І вона не змінить показань, що хочте, те з нею й робіть.

-Ми нічого з вами не робитимемо. Ми звернулись до сервісного центру. І нам пообіцяли прислати фахівця, щоб оглянув сейф і висловив свої припущення.

Лілія Іванівна зробила спробу зачинити сейф, але Комісар попередив, що цього робити не можна. Бо тоді комбінацію вибере сам сейф. І відчинити його буде неможливо.

Трійця відійшла до вікна і знуджено дивилася вниз, на двір  відділку, заставлений службовими машинами, і тихо гомоніла про щось, очікуючи Марію і Валерія.

Сірожа теж нудився, тому він підійшов до комісара і слухав цікаві пояснення про сейф, коли за їх спинами почувся ляск металу об метал.