Валерій молодець, але що це за фото?

Від осколкового переламу щелепи директора врятував Комісар. І скоріш за все врятував Валерія від перевищення міри необхідного захисту.

Тому директор відбувся трохи звернутим набік носом і вивихом щелепного суглоба.

Бо коли Валя побачив розірвану блузку  Вікторії, то схопив нападника за волосся й бив би тварюку головою об стіл, поки той би не перестав   гидко посміхатися.

А Вікторія могла б довго і з задоволенням споглядати, як її чоловік вправно вибиває дух з кривдника, і пика її боса перетворюється на відбивну. Не те щоб вона любила бокс чи була жорстокою. Але згадка про липкі руки й оцей ніж, що повільно  наближається до ока…

Але полковник випередив , бо досвід іноді  важливіший за молоде завзяття. 

Поки переляканий спітнілий чоловічок у дорогому костюмі й білісінькій сорочці з жахом на перекривленому гримасою обличчі дивився на кулак Валерія і намагався відбиватися канцелярським ножем, Комісар К. не гаяв часу. Він блискавичним рухом опинився за спиною напівбожевільного від жаху директора й уже тримав його руку з ножем так, що чоловічок стояв напівзігнувшись і не міг поворухнутися.

Валерій тим часом відліпив скотч від рота дружини, і та нарешті змогла нормально дихати й заспокоїтись за свою безпеку.

Поліція, що прибула дуже скоро, отримала розповіді Вікторії та її директора, що все спростовував, а флешки з записами не знайшлося, до того ж телефон Вікторії був надійно розтрощений.

І у поліції був один протокол від Вікторії - з обвинуваченням директора в організації пограбування банка-конкурента, і другий, де директор між сміхом і слізьми повідав ту саму версію, про яку казав Валерій - що то все гра у них така з помічницею. Рольова.

І виясняти, хто тут з них божевільний, поліція начебто не збиралася. Поліціянти погрожували виписати штраф за фальшивий виклик, але Комісар був спокійний. Він явно здогадувався, що тут все продумано. 

На відміну від Вікторії, яка хотіла справедливості тут і зараз. І як раз згадала дещо важливе.

-Мені здається, що я бачила до того, як мене оглушити, як він поклав флешку з записами в особистий сейф. Як і особистий телефон, з якого можливо зв'язувався зі спільниками. - як завжди чітко сформулювала Віка.

-Це маячня, моя кохана шуткує, офіцере. То просто наша гра, попередні ласки, якщо ви розумієте, про що я. Ми давно у стосунках. Вікторія навіть збирається розлучитись, щоб ми могли поєднати наші долі. Але, здається, вона зараз або п’яна, або напилася таблеток, або просто дуже знервована й присоромлена тим, що стільки людей все бачили, що між нами було… - багатослівно брехав бос, ніби він був на зборах акціонерів.

-Треба дістати флешку. - до Вікторії повернувся її звичайний холодний спокій і аналітичні здібності, як тільки вона побачила в розтрощених дверях свого Валерія. І зрозуміла, що бос сховав все, що могло навести на нього підозру. Хоча прямих доказів на її флешці все одно не було.  

-Треба шукати! - наказовим тоном звернулася вона до старшого у групі поліції. - Хоча там лише розрахунки  збитків конкурентів і наших прибутків та суми, перераховані на деякі рахунки. Але він би їх не ховав, якби вони його якось не викривали.

-Громадянко, ви бажаєте додати це до протоколу? - скептично натякнув на необхідність конкретики коп. -Власне я не могла до сьогодні стверджувати, що ця людина справді організувала напад на банк і досі тримає там шпигуна. Лише сьогодні, коли я принесла заяву на звільнення, мені повідомили, що я тепер пов’язана  співучастю й не можу сподіватися ні на звільнення, ні на уникнення відповідальності, якщо проговорюся…

-До речі ви звільнені. - радісно перебив її директор. - Вважайте, що ваша заява підписана. Ви не можете більше працювати у нашому достойному усякої довіри фінансовому закладі. Оскільки розказуєте стороннім банківські таємниці, намагаєтесь очорнити репутацію. І ваш чоловік теж за все відповість, начувайтеся. Речі вам винесе охорона. А ви більше не можете заходити у приміщення нашого банку і його філій. Про це я кажу офіційно і при свідках.

Тут директор здогадався, що вийшов з ролі. Тому  дурнувато засміявся і похитав головою, розвів руками й впав на коліна.

-Вікторіє, ви мене  вбили своєю дивною поведінкою. Але не як ваш начальник, а як приватна особа пропоную вам нарешті покинути свого нікчемного чоловіка.  І тоді я подумаю, що ми з вами можемо вирішити щодо…

Тут Вікторія дотяглася і дала колишньому шефові ляпаса. Валерій  зірвався з місця, щоб прибити гниду, але його зупинили двоє охоронців.

Саме цього бос і добивався.

Всі присутні мали вигляд збитий з пантелику, розхристаний і агресивний.

Один він був схожий на жертву.

І підписавши всі протоколи, отримавши настійливу рекомендацію поводитися чемно,  нікуди не виїжджати до вияснення всіх обставин, всі були відпущені додому.

Комісар, Валерій і Віка, вже звільнена від скотчу і вмита, сіли в службову машину консультанта страхової фірми й рушили додому.

Ви може здивуєтеся, але полковник був вдоволений результатом. 

Слідство знову зайшло в глухий кут. Або принаймні опинилося на роздоріжжі, отримавши нові дані і не отримавши доказів.

Бо сейф директор відчинив, вигріб звідти все і передав поліції.

Але ж навряд він би так вчинив, якби там був компромат. А флешки, про яку казала Віка, там точно не було.

Що ж. Поліція нехай копає.

А от у Комісара уже були версії, з якими він не спішив ділитися  поліцією. Чи то від природної скромності, чи то від думки про те, що поліція працює за гроші, нехай і відробляє. Чи може зовсім з інших мотивів.

Він роздумував над тим, що зловмисник винахідливий, підлий і безпринципний. Ну як і більшість з них. Але він явно не знає, що побачили судмедексперти під грішми.  Інакше не сидів би дома, як він сидів за даними нагляду, а тікав світ за очі або явився з повинною. 

Але ж хитра бестія!

Довірити дурненькій Катерині возити частину награбованого, і так легко відмовитись від нього, не залишивши ніяких слідів своєї причетності, крім слів особи, якій ніхто не повірить - то було креативно.  Хоч ідеальних злочинів не буває, цей майже вдався, хехе.