В той самий момент Ліля Іванівна швидко і без сантиментів поясняла Ведмедеві з Валерієм що вони або зараз пишуть заяву в поліцію, або стають мінімум співучасниками злочину, укривальцями краденого. Що вона свідок. І свідчитиме, що бачила. У неї й запис є.
-У вас іще й знайомий є. - нагадав Ведмідь, продивившись коротенький ролик, що ставив хрест на ого намаганні залишитись на волі. - перешліть йому і послухайте, що він скаже. Бо звиняйте, але я може спробую ще побігати від них.Ну накинуть ще років, яка вже різниця. Я ще не надихався волею. І у мене ще завдання. Мишка треба лікувати. І якщо є найменший шанс не сісти отримати частину грошей з призових, то я все ж іще побігаю.
-Слушна думка. - несподівано згодилась авторка детективів. Я погано бачу, вас видно зі спин. На головах шапки. Ніхто не зможе за цим роликом довести, що це саме ви.Хоч деякі прикмети й збігаються.
І вона відправила другові відзняте.
Він одразу передзвонив спитати, що це. І почувши відповідь, що то гроші, вкрадені з банку, весело засміявся.
-Ліліє, ти просто диво! Я розумію - ми з тобою люди не багаті. Та й картками розраховуємось. Але згадай - там був фургон з кількома мішками готівки. А тут невеликий багажник машинки для дівчаток. Де все інше?
-Ти мене питаєш? - ущипливо поцікавилася Лілія Іванівна, прикро вражена тим, що сама не здогадалася про таку просту річ. - Це машина чиєїсь коханки . Вона сама не заробляє грошей. І нічого останнім часом у нас тут не грабували навіть на таку мізерну за твоїми мірками суму. Чи я не права?
-Не тебе я питаю, квітко моя. То думки вголос. Ти не викликала поліцію, а подзвонила мені. Я добре тебе знаю. Ти натякаєш на те, щоб я допоміг. І ти явно знаєш цих ремонтників. Що за драму ти нагнітаєш, Ліліє?
-Я не хочу розповідати телефоном. Ти можеш приїхати і послухати, як приватна особа? Неупереджено, без моїх думок і здогадок. Якщо ні, то скажи, що буде цим двом? Вони як раз збиралися повідомляти банк про знахідку.
-Машина не їх. - сказала Лілія Іванівна.
-Мопед не мій…- пирхнув Комісар К.
-Попрошу без жартів. - суворо промовила письменниця.
-Не їх звісно. Бо вони б ще раніше повідомили, чи не повідомляли б зовсім. Як колишній коп можу сказати - як мінімум треба взяти на гарячому того, кому вона належить і допитати, де решта. Якщо це звісно гроші, вкрадені з банку. То як раз найлегше встановити по бандеролях.
-Матвію, ти уже почав вигадувати версії, а всього не знаєш. І мені не все кажеш, думаєш я не в курсі? - вколола приятеля письменниця. - .Тобі доведеться приїхати. Справа ще й у тому, що хазяйка гадки не має, що там є гроші. Бо вона попросила полагодити замок. що не відчиняється. І спокійно пішла у справах. І до речі скоро повернеться.
-А машину їй недавно подарували - додав Валя.
-І номери деталей перебиті, а машина перефарбована. - додав Ведмідь.
І щось наче задзвеніло у нього в голові. Якийсь дзвіночок. Але він не міг здогадатися - по кому дзвонить той дзвіночок.
І звісно побоювався, що по ньому. Побоювання були не зовсім марні.
Хоча насправді воно було не зовсім так.
Комісар відповів. що його вплутують у щось слизьке й непевне. Але він приїде. Бо насправді має деякі повноваження. І нехай почекають двадцять хвилин, нічого не роблячи.
Лілія посадила сусідів на своїй невеликій кухні. І тільки запропонувала їм чай або каву як у двері подзвонили. Для полковника у відставці було ранувато.
І справді.То виявилась Марія, яка прийшла сказати Валі, що мала прокинулася і зве його. А в Мишка знову зубки й він не відпускає її від себе ні на хвилину.
Вона була занадто схвильована для цієї новини. Або просто втомлена і вбита горем - як подумав Ведмідь.
І вирішив, що домовиться з Валерієм. Щоб той віддав його долю премії Марії, якщо все ж не вдасться відпетляти і Ведмедя все ж посадять.
Марія і справді була втомлена. Але не стільки Мишковим пхиньканням, скільки тим, що останнім часом її почуття двоїлися й обманювали її.
Вона намагалася дивитись на все тверезо. Казала собі,що життя саме все покаже і поставить на місце.Що зовсім недавно уже була шалена хімічна реакція І от вона з Мишком випала в осад, чоловік сплив, на поверхню. Та це ж нормальне закінчення хімії. Вона ж відмінниця. У неї золота медаль висить над Мишковимліжечком. Щоб тягнувся. І щоб сама не забувала про це. І олімпіади з хімії вона вигравала. Чого дивуватися тепер, що все скінчилося саме так?
Чого вимагати від життя - другого уроку?
Чи можна робити те саме й чекати іншого результату? Чи можна довірити себе в чиїсь руки повністю, розчинитися в довірі й нічого потім не випаде в осад і не спливе…
От зараз теж можна нахімічити. Та ж воно так природою зроблено, щоб не впустити свого.
Ну хіба це справедливо? То трапляється шахрай, то потім нікого, і раптом двоє таких, що комусь би хоч одного такого за все життя зустріти. І такі різні…
Вона чудово знала, що так неправильно. Але що вдіяти, якщо один хвилює до тремтіння, а другий заспокоює у будь-якій скруті? І обидва однаково сильно ваблять до себе.
От зараз дивиться на Ведмедя, і та гіркота, що відчула від поцілунку Сергія, зникає, серце перестає боліти.
А Сергій цілував, ніби прощався назавжди. Прощатися не хотілося так, що аж серце зайшлося.
Ведмідь дивився на жінку свого життя. Бачив почервонілі губи, націловані, але стиснуті вперто. Що ж. З цим поганцем, що морочить голову дівчині при живій нареченій, потім розбереться.
Посміхнувся безтурботно, вона відповіла такою ж посмішкою.
Тиша висіла, ніхто не хотів її порушувати.
Валя не звернув уваги на те, яке напруження зависло в повітрі.
Його думки зараз далеко. Внутрішній радар, на якому завжди чітко вимальовувалася його Віка, зараз показував хаос і збій.
Він підвівся, щоб іти за малою, і в цей момент задзвонив телефон. Віка хотіла, щоб він все відклав і уважно її вислухав. Тобто не вислухав, часу нема. Вона на місці пояснить. А щоб дістав де завгодно машину, велосипед, самокат або гвинтокрил і забрав її з кабінету, де вона сидить зачинена. І якщо він приведе із собою поліцію, тим краще. Як ні,то без поліції. Але швидше. Бо її життя не те щоб у безпеці.
#2689 в Любовні романи
#1306 в Сучасний любовний роман
#290 в Молодіжна проза
Відредаговано: 13.04.2022