Драго, розправ крила, або "Відчиняйте, полція!"

І хоча дівчина мало змінилася, ото тільки вифарбувала волосся в буряковий колір та завила волосся мілкими пружинками, тепер вона чомусь  зовсім не була схожа на ту однокласницю, в яку він закохався колись першого вересня у першому класі. А може й ніколи не була схожа на ту дівчину, яку він собі  колись придумав.

Та була з вічно палаючими очима, жадібна до життя і всіх його благ, чесна у своїй жадобі взяти від життя все, чого  не отримала при народженні у своїй небагатій і не дружній  сім’ї. Власе через те, що закоханий хлопець поки що не міг їй подарувати білого лімузина, вона його й покинула. А він заради подарунка й пішов на перший злам сейфу. 

На другому вони попалися, ще й Сич поранив охоронця, коли втікали. Ведмідь взяв вину на себе, бо  ще був неповнолітній, та й пообіцяли гарно заплатити, як заведено в таких випадках. І ще дуже хотілося бути вочах коханої незламним героєм. що не видав своїх. Ну і все завертілося.

А Катерина навіть на суді не була, не написала за ці роки жодного листа…

Він давно повнолітній, досвідчений і цинічний. У в’язниці чув багато чого, читав ще більше і навіть трохи думав.

І тепер має підстави запідозрити, що Катьку підговорив на все Сич. Ну тобто на те, щоб дурний від гормонів і романтичних зустрічей  школярик заради її заповітної мрії згодився для діла, а не для забавки відкрити хитрий замок…

Та що вже тепер.  Тепер тільки дивитися й набивати гулі на лобі фейспалмами. Бо тобі уже під тридцятник.  А ти бачив дівчат майже  виключно в кіно і дуже мало в житті. 

І все одно трохи бачив - і чесних, і продажних. і серединка на половинку. І  на цю кругловиду губату дівчину з кирпатим носиком та очима, як у дешевої ляльки, досі не зрозуміло,  як повівся.

Оті банти, палаючі очі  й те, як вона плакала за школою, щоб ніхто не бачив...

Бо телефон кнопковий і одяг дешевий, а в однокласниць все не так. І хотілося захистити від усього світу, небо прихилти й подарувати зірку з неба.

Таміг він тільки захистити. Вже тоді був хоч і незграбний, та дужий. А подарувати весь світ не міг. На бабусину  пенсію та сирітську допомогу не розгонишся. Вона так хотіла айфон, мафииинку і білі кедики...

Одне слово -  звичка.  Стільки вкладено у ті взаємини.  Тепер ясно, що він вкладав всього себе. А вона тільки обіцянки-цяцянки, навіть не дуже переймаючись, щоб гра була правдоподібною. 

Він сів, звільнив комусь місце на першому курсі політеху. Змарнував найкращі роки. І перспективи не втішають. Підлітки, що просиділи понад рік, надто часто потім знову потрапляють у в'язницю. Він просто ідеальний обвинувачений у цій справі. А найгірше - бабуся його не діждалася. Підкосило її то все. Не виправдав надій, а обіцяв піклуватися в старості.

Що ж. Сам винуватий. Проміняв людське майбутнє на брехню, нари, туманну перспективу  одруження з Катериною і купу обіцяних грошей. 

-Тебе двічі кинули. - повторював ведмідь, безтямно дивлячись у вікно. - Мабуть, треба було б, щоб тричі. Чарівне число. Може дійшло б щось. А так не доходить. 

Як жалюгідно він попався, самому смішно. 

Наче ж не дурень. Голова працює, руки теж. Жінкам подобається.  Люди кругом порядні й готові допомогти, бабуся душу в тебе вклала, через класи перестрибував, хотів раніше до вишу вступити, швидше статина ноги. Вчителі  раділи, що такий здібний і колись прославиш рідну школу.

Так треба ж було знайти дурну жадібну хвойду і її хахаля для спілкування. І тепер нічого не має значення - ні розум, ні почуття, ні наміри. А тільки - як скоро схоплять і що встигнеш зробити,  допоки заїдеш на тюрму дуже надовго.

Яке взаємоневигідне спілкування було. Всі шкільні роки, а ще й потім трошки. Хоча чому взаємно. Його рахунок у банку з відсотком за перший раз і платою за мовчання тепер чистий. Катька знала номер карти. Що ж…

Ведмідь виринув з гнітючих думок, бо помітив, що Лєра прокинулася, роздивляється дядька очима-вишнями й посміхається.  Потім тягне ручки з рожевими пальчиками й крихітними нігтиками до нього.

Не боїться чужих, говорить уже щось… Розвивалка рішає, Мишка б туди. Де б гроші взяти? Навіть у ломбард занести нічого. Треба взнати, як там їх розвивають і щось самому робити. Бо тяжко буде пацанові одному з Марією, коли ростиме не такий розумний, як ровесники.

Мама Валя й Машуня ще зовсім молоді. А уже  мають власних дітей і стільки всього пережили, поки він відбував покарання й вчився життю по книжках. Вийшов, а все так складно. І здається, що там було простіше і навіть безпечніше.

У Ведмедя  б уже могло бути таке своє. Тільки, певно, не буде уже ніколи. Ну сам накосячив. Сам і живи з цим.  Про таке тепер часто думав і жалкував. Сидіти не страшно. Він і не пам’ятав особливо, як то - жити на волі.  А в тюрмі навіть поважатимуть. 

Тут біло і важко, і незвично. Але все одно хотілося бути тут. іІдуже не хотілося на нари.

Згадалося, як злякався, коли йому вперше дали потримати Мишка.  Відраза і страх поламати - це були єдині почуття.

Бо Мишкові як раз треба було міняти памперс. Жах і бажання втекти якнайдалі від   крихітного  створіння - от і все, що він тоді відчув. Навіть Сірожа зрозумів, що з Ведмедем не те щось відбувається, а Марія сумно посміхнулася, забрала пацана і пішла у ванну.

Брешуть усі, що чоловіки люблять малих дітей. Вони їх спершу панічно бояться.

Зате потім, коли у те маля вкладеш безсонні ночі,  купу емоцій, коли воно хворіє або навпаки щось гарне робиться, ти вискочиш зі шкури, щоб захистити й нагодувати… Отоді воно уже твоє й таке рідне, що відірвеш тільки з кров’ю. 

Мама Валя, дуже смішно - все ж Сірожа поганець, так погоняло вигадати!  А він Валерій і батько. Хоча уже зріднився з Лерою так,як може й мати з ню не зріднилася. Бо та Віка вдома тільки ночує. А мала все одно до неї горнеться. Бо це мати.

Чуже, незнайоме, складне й зовсім не легке життя.

А чомусь все одно заздрісно. У Ведмедя ж не буде своїх дітей. Не встигне завести між відсидками. Та й діти мають бути не від  кого попало.