Підозрілий Сірожа має алібі і грандіозні плани

Письменниця відчинила, попередньо роздивившись, що то Сірожа з квартири навпроти. Під дією осяяння Лілія Іванівна вправно тицьнула йому в руку склянку з водою, якою тільки-но запивала корвалол.

 Сірожа довірливо тримав склянку, питаючи , чи не треба чогось купити. Бо він іде до маркету на закупи для нового ролика.

Стара жінка посміхнулася блідими губами, з яких уже стерлася червона помада.

-Та може треба, Сергію, тільки не можна порушувати бюджет. І так знайомій сотню винна, тільки що ходила позичати. - видала вона алібі. - Не зіб’єш ти мене  з пантелику, сусіде. Парі  є парі. Я маю виграти. Ви всі гарні люди й азартні. Але на мінімалку вмію жити лише я - з вас усіх. Бо я пам’ятаю гороховий хліб за Хрущова і як ми бідували в дев’яності. А ви, молоді, ще не бачили смаленого вовка.

-Ну спробувати ж можна було - примирливо посміхнувся Сірожа. - У нас в селі то топовий спорт. Підколов сусіда й тікай. поки не отримав звіздю…, ну тобто отримав відповідь на фізичному рівні.

-Я ж не можу дати тобі запотиличника. Не дотягнуся. Але не вийшло в тебе підбити мене на марнотратство.  Всі зберемося зі списками покупок,  і я перевірю чеки  - уже завтра до речі. А звідки гроші на другий ефір за тиждень?

-Так монетизація гарно пішла, як я взявся за справу. - поблажливо пояснив хлопець пенсіонерці. -  У нас в селі знаються на такому Теги, вірусний контент, цільова аудиторія, все таке. Найміть мене за відсоток, я й вам багато читачів  знайду.

-Найму. От як роялті отримаю, так і найму.  Якщо візьмешся.

-Візьмусь. - завірив Сірожа, додавши, що у їх  селі всі працьовиті й від грошей   не бігають. 

Він віддав склянку, поствивши її на підставлену долоню Лілії Іванівни, і поскакав униз через три сходинки, начитуючи реп про село, гроші й роботу до сьомого поту.

Письменниця-детективниця (чи детектив, вона ще не вирішила, як краще) обережно присипала склянку  порошком і порівняла відбитки. 

Що ж. Підозрюваний номер один відпав. І це було досить дивно. Психологічний профіль інших сусідів не допускав нічого подібного. А Сергій був фальшивий, як купюра у два рублі за часів союзу.  Навіть оці його примовки про село розбивалися вщент при одному погляді на пещені руки з ідеальними нігтями. Такі руки повинні бути у тих,  хто має справу із замками, а не перебирає двигун трактора на морозі.

Ну а коли Сірожа недавно в маркеті бовкнув, що такі паршиві ківі у них в селі навіть свині не їдять, то сміялися всі четверо сусідів, що стояли поруч. А Сірожі як з гуся вода.

До речі сміх у нього неприємний. Такий зверхній і відчувається, ніби він начальник, а всі підлеглі. І селянин з нього ніякий. А от про монетизацію він цікаво сказав…

СІРОЖА

Монетизація це добре. Але поки що відсоток моїх проблем не рішає. Сценарії слабенькі й публіка убога.  Сценарій, ну припустимо, можна замовити у Лілії. Якщо вона зможе їх писати. А платити чим? 

Може натурою - переставити щось важке, подати, принести? До лікаря записати - це я можу. Сімейного попрошу. Хоча ця бабця ще погуляє на мої похоронах. Аж заздрісно, яка здорова й моторна проноза.

А як бартером на її просування, то втрачу відсоток.

Ні, краще маму Валю дотиснути на канал про розвивалки для малих. Мало часу залишається на розкрутку. Та якщо додати шок контент… Батько, якого покинула дружина! Втекла з олігархом на Мальдіви довгонога красуня.

А він такий мужній і ніжний, морда, як дівки люблять, виховує дочку, розвиває здібності. І вирощує олімпійську чемпіонку. А сам працює на чомусь дуже секретному. Тому казати не можна, ги.

Це має сколихнути ширнармаси яжемамок і самотніх  дівок, може й розлучених. Всім захочеться на красунчика подивитись, пожаліти. Тільки ж він не згодиться свою Віку так обмовити. 

Сірожа вкотре підтягався на  перекладині під захоплені погляди перехожих. Кров розігрілася, кисень наповнював легені, і мозок видавав креатив на сто відсотків. Тому вихід знайшовся одразу.

-Хоча нащо про все сповіщати, бо звідки б вона взнала? Такі, як вона, ютуб не дивляться. І якщо подумати, мама Валя теж його не дивиться, здається. Не цікаво там йому. Хіпстер знайшовся.

І ще можна було б  Лілію вмовити на канал про кулінарію на мінімалку. От тільки вона здається не кулінарничає зовсім. Не розумію взагалі, що вона їсть з того, що купує. Цим і горобця не прогодуєш. А вона ще й кицьку пригощає, що в парадняк пробилася. Кицьки не їдять шопопало. І при цьому що вона, що кицька - здорові й енергійні. То ж просто диво і сенсація. Може у неї система якась. Можна б тренд просувати.

Тільки ж я їй не подобаюсь. Снобка така. І мамі Валі я не до душі. Хто ж мене за язика тягнув...

Але ж як влучно назвав того підкаблучника! Воно обідилося, ганчірка нещасна. Навіть Марійка мені тоді посміхнулася, хоч потім сказала, що не любить таких жартів.

А краще було  б мені прикусити язика. Бо тепер не знаю, як і підійти до того абіженого. 

Батько правий, що не кажи. Я не вмію працювати з людьми. І мені не можна нічого довірити, бо язик, як бритва. І що язиком не розвалю, те програю на парі.

Ну тут він перебільшує. Ще подивимося, розвалю чи збудую. Час поки що є.

От завжди так у мене. Ідей повно, а як дійде до діалогу, тут і стоп. Вивертайся тепер, зі шкіри пнися. Вмовляй, переконуй. Тут ніхто не зобов'язаний не те що слухатися, навіть прислухатися. Обламало мне життя. І жаль, що трохи пізно обламало.

Не зміг змовчати. Та я ж не перши почав. Софія теж могла б притримати язика. Тепер біситься. Нехай самокритикою займеться. Що не кажи, Марійка по всіх параметрах її обскакала. Ну майже. Що без грошей поки що, то воно тимчасово. Ну хоч це радує.

І нічого було батькові скаржитися. Вони обидва цього хотіли. Щоб  я обламався, визнав, що нічого не можу без них. Щоб пожив серед бидла один, злякався, що буде, як від мене всі відвернуться.

А вони не бидло. Хоч і голі-босі. І нічого в цьому страшного, просто важкувато.